Структурно-семантична та комунікативно-прагматична бінарність висловлень-прислів"їв, їх характеристика як комунікативно автосемантична мовленнєва одиниця. Особливості прагмасемантичного значення ВП та визначення їх мовленнєвої тактики у дискурсі.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.Н. СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукДисертацію присвячено дослідженню семантико-функціональних особливостей висловлень-прислівїв німецької мови як номінативно-комунікативних одиниць у їх статичному та динамічному аспектах. У роботі подається системний опис семантико-прагматичних особливостей висловлень-прислівїв з позицій їх мовленнєвого впливу. Висловлення-прислівя досліджуються як моделі соціально-типізованої мовленнєвої поведінки, які включають у себе не тільки мовні, а й соціальні аспекти. Уточнено статус висловлень-прислівїв як коммунікативно автосемантичних мовленнєвих одиниць, зясовано особливості формування функціональної перспективи та визначено стратегії експліцитного чи імпліцитного впливу на партнера по комунікації в опорі на мовні перспективи семантичної структури, комунікативні категорії та прагматичне значення. Висловлення-прислівя розглядаються як висловлення “неособистого мовлення” з двоплановою семантикою, які мають одночасно дві лінії впливу на партнерів по комунікації і належать до конвенціональних засобів передачі непрямих дидактико-моралізуючих висловлень, що ідіоматично застосувуються як “прагматичні заготовки” для мовленнєвої діяльності.У сучасний період значно розширився діапазон досліджень висловлень-прислівїв (ВП) у лінгвістичному плані - у пареміології, фольклористиці, а також у культурології, антропології та інших суміжних дисциплінах, що засвідчує активізацію теоретичного і практичного інтересу до фразеологічного фонду мови. Відмічається взаємозбагачення та зближення пареміологічних і фразеологічних сфер дослідження (Greciano G., Mieder W.). Поряд з активним дослідженням лінгвістичних аспектів прислівїв в соціо-культурологічному та історичному планах (Добровольський Д.O., Телія В.М., Pirainen E., Profantova Z., Charteris-Black J., Meier О., Simon І., Sweterlitsch R., Yusuf Y.К. та. ін.), останнім часом зявився ряд робіт (Мокієнко В.М., Ніколаєва Т.М., Селіверстова О.І., Сидоркіна Г.Д., Тарланов З.К., Ужченко В.Д., Glenk E.M., Matulina J., Taylor А., Temple J.G., Weber E.U., Wotjak B. та ін.), де переважають прагмалінгвістичний аналіз їхніх текстоорганізуючих засобів, їх опис як мовленнєвих дій, характеристика особливостей застосування у різних типах текстів і контекстів, соціальний і психолінгвістичний аспекти, а також опис цих конвенціональних засобів у порівняльному аспекті як інтеркультурного явища. У ВП виявлено значний потенціал внутрішніх перетворень у структурно-семантичному плані, який може бути використаний з метою пристосування до різноманітних умов дискурсу (Пермяков Г.Л., Дандіс А., Гак В.Г., Ніколаєва Т.М., Райхштейн А.Д., Арутюнова Ж.М., Бондаренко Л.Ф., Глухих В.М., Козирєва Л.Ф., Мухіна Т.П., Панкратова С.М.). Таким чином, актуальність цього дослідження зумовлена необхідністю визначення конститутивних семантико-функціональних особливостей ВП, які дозволяють їм повноцінно функціонувати у різних видах дискурсів, адаптуватися до різноманітних мовленнєвих умов, забезпечуючи при цьому успішність комунікації.У першому розділі “Семантико-синтаксичні особливості висловлень-прислівїв” обєкт дослідження відмежовується від суміжних лінгвістичних явищ, аналізуються особливості його семантичної структури, специфіка денотативного та сигніфікативного значень, властивості пропозиційної структури та смислових відношень у ВП. За традиційною дефініцією, ВП - це образні закінчені вислови, які мають повчальний смисл і, як правило, ритміко-фонетичне оформлення (Ахманова О.С.), а також є короткими, усталеними в ужитку та мають здатність функціонувати у мовленні за принципом аналогії (Розенталь Д.Е.). У нашому дослідженні важливо підкреслити, по-перше, що ВП мають референційне відношення до типової узагальненої ситуації, по-друге, що вони мають свідоме посилання на колективний досвід, загальноприйняті соціальні норми, оцінки і відношення до фактів дійсності, по-третє, що для них потенційно характерна спонукальна прагмасемантична спрямованість завдяки їх дидактико-моралізуючому змісту. Денотативне значення формується у два етапи як складний конструкт, що включає первинне (конкретне) денотативне значення, як означення фрагменту реальної дійсності, і вторинне (абстрактно-узагальнююче) денотативне значення, як означення узагальненої ситуації. Складова пропозитивного бінома, яка означає пресупозицію повідомлення, реалізує денотативне значення ВП і має такий десигнат, який не має вирішального комунікативного значення і може лексично варіюватись у широкому діапазоні (Wie der Vogel, so das Ei.