Дослідження семантико-емоційної складової вокального мистецтва в теорії наслідування і теорії вираження. Спрямування та розвиток філософсько-естетичної думки доби Просвітництва стосовно емоційно-психологічних факторів музичного й вокального виконавства.
Аннотация к работе
Семантико-емоційна компонента вокального мистецтва в західноєвропейській музично-естетичній думці другої половини XVIII ст.теорії наслідування й теорії вираження, зясовуються спрямування та розвиток філософсько-естетичної думки зазначеного періоду стосовно емоційно-психологічних факторів музичного й вокального виконавства на прикладі трактатів музикантів і філософів, зокрема К. Ф. Е. Очевидно, що теорія музичного наслідування не могла повною мірою відобразити ті складні процеси, які відбувалися в розвитку тогочасного музичного мистецтва, що було повязано з оперною реформою та становленням симфонізму в музиці. Заперечуючи механістичність та умовність точного копіювання природи музикою та співом, вони повязували теорію про музичне наслідування з вимогами правдивості та природності мистецтва. Руссо, підкреслюючи емоційний фактор у музиці та співі, пропонує ідею інтонаційної природи музичного мистецтва, яка, не розвинена його сучасниками, лише у ХХ ст. набула дійсного визнання, насамперед, у працях видатного радянського музиканта і теоретика Б. Асафєва. Дідро, музика - наймогутніше з мистецтв, яке владне передавати звуковими засобами «всі явища природи та пристрасті людини»; спів повинен наслідувати природне вираження пристрастей і брати приклади в декламації [12, с.