Смислові зв’язки слів у складі словосполучень української мови на денотативно-сигніфікативному, граматичному та конотaтивному рівнях семантичної структури. Основні механізми поєднання смислів за допомогою повторення сем різноманітного характеру.
Аннотация к работе
Національний педагогічний університет імені М. П. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРоботу виконано на кафедрі українського мовознавства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, Міністерство освіти і науки України. Захист відбудеться _17 травня____ 2005 р. о ___1400_________ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 26.053.04 в Національному педагогічному університеті імені М. П. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. У дисертації подано комплексний опис смислових звязків слів у складі словосполучень української мови на денотативно-сигніфікативному, граматичному та конотативному рівнях семантичної структури значення їх компонентів, досліджено розвиток вчення про семантичне узгодження у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці. На основі відомих у науковій літературі класифікацій сем розкрито механізм сполучуваності смислів компонентів словосполучення за допомогою повторення денотативних, категорійних, конотативних сем різного характеру, охарактеризовано різновиди семантичного узгодження, виділено та описано моделі словосполучень із семантично узгоджуваними компонентами, проаналізовано семантичні процеси при семному варіюванні значення слова.У науковій мовознавчій літературі останніх років відзначено, що семантика слова та його сполучувальні властивості взаємодіють, обсяг і специфіка лексичного значення зумовлюють ту чи іншу синтаксичну й лексичну сполучуваність, а лексичне значення відповідно виявляється на синтагматичній осі, в конкретних синтаксичних і лексичних звязках. Головною метою досліджень постає не тільки вивчення синтаксичної сполучуваності, а й одержання відомостей про те, які ознаки слів зумовлюють їхню здатність граматично і семантично сполучатися з іншими словами. Зазначене явище співвідноситься з такими назвами: “сполучення смислів”, “семантична конгруентність”, “узгодження на рівні смислу”, “семантична вибірковість”, “смислова сполучуваність”, “семантична сполучуваність”, “смислова координація”, “лексико-семантичне узгодження”, “узгодження за смислом”, “семантико-синтаксична координація”. Семантичне узгодження апелює до валентності слів у широкому їх вияві, тобто до їхньої сполучуваності в межах словосполучення, речення, надфразної єдності, тексту. Актуальність обраної теми дисертації визначається загальним спрямуванням сучасних лінгвістичних розвідок на вивчення семантичного складу компонентів словосполучення та характеру смислових звязків між ними, необхідністю системного дослідження семантичного узгодження компонентів словосполучення з позицій семасіології в українській мові.У першому розділі “Семантичне узгодження як мовне явище” розглянуто загальнотеоретичну проблематику явища семантичного узгодження, зясовано семантичну та формально-граматичну природу валентності, досліджено витоки вчення про семантичне узгодження, механізм взаємодії компонентів лексичного значення слів як основу семантичного узгодження, обґрунтовано доцільність макро-і мікрокомпонентного опису лексичного значення, охарактеризовано семантичні процеси при семному варіюванні значення слова, проаналізовано сучасні дослідження проблеми семантичного узгодження. Слово як носій пучка смислів, що виробляються у процесі колективного сприймання дійсності, саме у словосполученні, у синтагматичному ланцюжку реалізує свою конкретність, позначаючи предмети, явища, їх ознаки, і зберігає у своїй внутрішній формі денотативно-сигніфікативний зміст як член парадигматичного ряду. 4) кінець ХХ - початок ХХІ століття (формулювання закону семантичного узгодження, основним постулатом якого є: для того, щоб два слова утворили правильне сполучення, вони повинні мати, крім специфічних, розрізнювальних сем, одну спільну сему; поглиблене вивчення семантичного узгодження). AN: тонка нитка - “нитка 1” - “тонко зсукана, скручена пряжа, що використовується для шиття, вязання, вишивання, виготовлення тканин”, де компонент тонко, смисл якого повністю входить на правах семи до складу іншого компонента нитка, є інформативно вагомим завдяки виконуваній функції. A(v)N: загасле вогнище - “вогнище 1” - “те, ... що горить”; “загаслий” - активний дієпр. мин. ч. до загаснути - “перестати горіти...”; модель NN2: букет бузку - “букет 1” - “пучок зірваних квітів”, “бузок 2” - “квіти цієї рослини”; дупло білки - “дупло” - “порожнина в стовбурі дерева... як місце проживання птахів, звірів, комах і т. ін.”, “білка 1” - “невеликий лісовий гризун, що живе на деревах”; модель VN4: налити воду - “налити 1” - “вливаючи рідину, наповнювати що-небудь”, “вода 1” - “прозора безбарвна рідина...”; голити вуса - “голити 1” - “зрізувати під корінь волосся, брити”, “вуса” - “волосся, яке росте над верхньою губою в чоловіків”; модель VN5: засіяти житом - “засіяти 1” - “кидати зерно... в оброблену землю...