Прояви повстанського антикомуністичного руху селян Лівобережної України, як реакція на запровадження політики "воєнного комунізму" більшовицькою владою. Програмні документи селянських повстанських загонів, що діяли на Лівобережжі в 1919-1921 роках.
Аннотация к работе
Національна Академія Наук України Інститут історії УкраїниОфіційні опоненти: - доктор історичних наук Волковинський Валерій Миколайович, Інститут історії України НАН України провідний науковий співробітник відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Захист відбудеться "30" листопада 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України (01001, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці в Інституту історії України НАН України (01001, м. У дисертаційній роботі досліджено ґенезу, найхарактерніші прояви та особливості повстанського антикомуністичного руху селян Лівобережної України у період з березня 1919 р. по листопад 1921 р. Автор розглядає дану проблему як стрижневе явище Української революції. This thesis is focused on the genesis, the most typical displays and peculiarities of an insurrectional anti-Communist movement of Left-Bank Ukraine peasants during the period from March 1919 to November 1921, which was an integral part of peasant insurrectional anti-Communist movement in Ukraine.З початку 1919 р. в Україні більшовики намагалися ствердити радянську владу за допомогою політики "воєнного комунізму", яка була спрямована проти товарно-грошових відносин, вільної торгівлі, насаджувала комуни та державні форми землекористування. Несприйняття селянством цієї політико-економічної моделі викликало масовий повстанський антикомуністичний рух, всебічне обєктивне вивчення якого радянською історичною наукою аж до початку 90-х рр. було неможливим, тому що вимагало критичного і докорінного переосмислення комуністичної доктрини, відкинення концепції пролетарської соціалістичної революції, пошуку нових дослідницьких парадигм. Перед істориками стоїть важливе завдання надолужити все те, що не могло бути зроблено в радянську добу комуністичного ладу, зокрема відтворити обєктивну історію українського селянства, в тому числі таку її сторінку, як повстанський антикомуністичний рух 1919-1921 рр. на Лівобережній Україні, де на той час проживало близько 2/5 всього населення України. Дисертацію виконано відповідно до теми "Загальні закономірності та регіональні особливості Української революції", яку було розроблено в 1997-1999 рр. відділом історії Української революції 1917-1921 рр. Інституту історії України НАН України. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше робиться спроба на основі всебічного використання джерел відтворити характерні особливості повстанського антикомуністичного руху селян Лівобережної України, визначити ареали його поширення, проаналізувати динаміку кількісних змін ряду його важливих показників (чисельність загонів, тривалість їхнього існування, кількість повстанців, що перебували в загонах, їхнє озброєння), вивчити ідеологію повстанського антикомуністичного руху на Лівобережжі, ідентифікувати основну масу повстанських загонів Лівобережжя, що діяли в період з березня 1919 по листопад 1921 рр. за ідейно-політичними ознаками.В 1919 р. антикомуністичний повстанський рух селян охопив практично всі повіти Чернігівської (географія діяльності 14 загонів не обмежувалась лише Чернігівщиною, 9 формувань оперувало в чітко визначених повітах, ще 9 - на території майже всієї губернії) та Полтавської (відповідні показники становлять 11-11-6) губерній і частково (внаслідок насиченості російськими військами, географічної близькості до Росії, що обумовлювало оперативність військового втручання, наявності навколо Харкова 70-ти кілометрової зони "вільної торгівлі") - Харківську губернію. Під час визначення загальної кількості повстанських формувань, що діяли на Лівобережжі, та загальної чисельності повстанців, які перебували в цих формуваннях, озброєння, метод простого арифметичного складання відповідних показників по кожній окремо взятій губернії не може бути застосований з метою уникнення дублювання при підрахунках, бо існували, як вже зазначалось, повстанські загони, географія діяльності яких не обмежувалась лише однією губернією. Основна маса їх перебувала у великих загонах, (більше 500 чол.): в 9 загонах (16% від 57 загонів) знаходилось 19450 повстанців (89,4%). Про це свідчить і такий показник: у 1919 р. тільки в 10 формуваннях (17,5% від 57 загонів), діяльність яких в подальшому не обмежилась лише 1919 р., перебувало 10395 повстанців (48%). Всеохоплюючого розмаху набули вилучення продовольства, примусові мобілізації, політичний терор, тому повстанський антикомуністичний рух селян на Лівобережній Україні охопив практично всі повіти Полтавської (49 повстанських загонів додатково оперували в інших губерніях, 52 - діяли в чітко визначених повітах, 58 - в межах майже всієї губернії), Чернігівської (33 загони додатково оперували в інших губерніях, 15 - в чітко визначених повітах, 10 - в межах майже всієї губернії) губерній та частково - Харківську губернію (19 загонів діяли додатково в інших губерніях, 4 - в межах майже всієї губернії, 16 - в чітко визначених повітах).Повстанський ант