Головні передумови, рушійні сили і характер селянських повстань 1921-1923 рр. Характеристика діяльності ДЦ УНР та Партизансько-Повстанського Штабу. Процес виникнення і ліквідації ВЦПК і Козачої Ради. Організаційна структура повстанських сил Правобережжя.
Аннотация к работе
ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Селянські повстання в Правобережній частині УСРР у 1921-1923 рр. (на матеріалах петлюрівського руху)Захист відбудеться 8 грудня 2000 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 при Запорізькому державному університеті за адресою: 69600, м. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 69600, м. Розглянуто і висвітлено діяльність Партизансько-Повстанського Штабу, наддніпрянських осередків УВО, Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету та місцевих повстанських організацій і загонів. Dissertation is devoted to research of peasant rebellions at the Dnieper right bank territory of Ukraine in 1921-1923, which were under ideological and structural influence of rebellions establishments of UNR. The reasons brought about failure of all-Ukrainian rebel in 1921 and the November Raid are analyzed.Суперечливий процес розбудови української держави змушує звертатися до історичного досвіду державотворення і, перш за все, до подій національно-визвольної боротьби 1917-1923 рр. Вивчення, опанування та аналіз здобутків і, особливо, помилок цієї буремної епохи - актуальна проблема сьогодення. Останнім і, можливо, найдраматичнішим етапом цієї доби був петлюрівський повстанський рух 1921-1923 рр. в Правобережній частині УСРР, що стала центром боротьби проти комуністичного режиму, за повернення до влади Уряду УНР. В радянській та нерадянській історіографії чітко визначилися дві протилежні позиції щодо петлюрівського повстанства: з одного боку, бандитизм і національна контрреволюція, з іншого, продовження національно-визвольної боротьби. Тільки почалося освоєння велетенського масиву інформації, що зберігається в архівних фондах України, які до недавнього часу були закриті для дослідників. Мета дослідження - визначити місце петлюрівського повстанського руху початку 1920-х років в контексті історичних процесів в Україні, зясувати його вплив на лібералізацію соціально-економічної та національно-державної політики більшовиків, проаналізувати його роль в генезі української модерної нації.У першому підрозділі характеризується історіографія проблеми, дослідження якої було органічною частиною української закордонної історіографії, що пройшла етапи: 1) співпраці з істориками Радянської України (1921-поч.1930-х рр.); 2) домінування тоталітарних тенденцій (1930-1950-ті рр.); 3) ревізії тоталітарної спадщини та деідеологізації (1954-поч.1990-х рр.). Під впливом прорадянських настроїв представники соціалістично-народницького напрямку вважали, що петлюрівське повстанство було інструментом польської політики. Нову тематику - дослідження історії російського окупаційного режиму в Україні - започаткував Д.Соловей і успішно розвивали П. Щоб уникнути шляхетного аспекту терміну “повстанство”, вони користувалися ідеологічним тавром “бандитизм” і закономірно стали спадкоємцями тієї історіографічної традиції, представники якої прояви української визвольної боротьби: козаччину, Хмельниччину та гайдамаччину, називали бандитизмом. У другому підрозділі характеризуються методи дослідження та джерельна база, у складі якої виокремлено комплекси джерел: 1) документи установ ДЦ УНР; 2) документи радянських установ; 3) спогади очевидців, повстанців та тих, хто вів боротьбу з повстанцями; 4) газетні публікації.У петлюрівському повстанстві 1921-1923 рр. поєдналося два чинники: стихійна боротьба селян проти влади більшовиків та організаційна діяльність повстанських установ ДЦ УНР. Селяни розчарувалися в соціально-економічній політиці більшовиків і почали боротьбу за повернення Уряду УНР. Боротьба мала національно-визвольний характер і була спрямована проти встановлення тоталітаризму комуністичного типу. Очолити селянський повстанський рух прагнуло багато політичних організацій різної спрямованості, але найбільшим впливом на Правобережжі УСРР користувалися повстанські установи УНР, серед яких чільне місце займав ППШТАБ. У повстанстві остаточно викристалізовувалася національна свідомість українців, а повстанці стали чинником генези модерної української нації.