Принципи стилістичного аналізу художнього прозаїчного тексту. Визначення семантико-стилістичної своєрідності сатиричного дискурсу у романі "Майстер і Маргарита". Характеристика художньо-мовленнєвих рис стильоутворювального суб’єкта у цьому творі.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Роботу виконано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. ГУЛАК Анатолій Тихонович, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Вивчення мови художнього твору як естетично організованої форми мистецтва, як утілення поетичного творчого пізнання залишається у центрі уваги сучасних філологів. текст прозаїчний сатиричний дискурс мовленнєвий Тому інтерес до його словесно-художньої творчості не вгасає, про що свідчить ціла низка робіт та наукових статей, які зявляються щорічно, а також монографій і дисертацій, що характеризують творчу спадщину письменника, його ідейно-естетичні погляди, своєрідність змісту творів автора і т. ін. Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена увагою сучасних філологів до особистісного аспекту вивчення мови, до дослідження мовних засобів, що характеризують людські інтенціональності; до динамічної структури художнього тексту, повязаної з його існуванням у комунікації «автор - читач». Булгакова «Майстер і Маргарита», а також мовної гри, що конституює своєрідний та унікальний образ автора у цьому творі. Художній текст як особлива форма комунікації дозволяє автору найяскравіше висловити своє ставлення до дійсності (інтелектуальне й емоційне) і організувати вислів з орієнтацією на адресата, що, зрештою, зумовлює і зміст, і форму дискурсу.У 1-му підрозділі «Текст і дискурс художнього твору» розмежовуються терміни текст і дискурс, стверджується, що лінгвістика XX - XXI століття розвивалася головним чином під знаком гострої зацікавленості художнім текстом, його структурою та семантикою. У 2-му підрозділі «Основоположна функція образу автора в організації художнього тексту» аналізується проблема образу автора у художньому творі, визначаються принципи стилістичного аналізу художнього тексту. Принципи стилістичного аналізу будь-якого тексту мають спільну інструментальну базу, але сатиричному тексту внаслідок його специфічності притаманна істотна особливість: авторська оцінка тут переважає над усіма іншими оцінками, домінує у творі, тоді як інші оцінки піддаються переосмисленню, новій акцентуації в авторській оцінці того, що відбувається. У 1-му підрозділі «Оповідально-сатиричний дискурс «московських» розділів роману» аналізуються позиції, які використовує автор у творі, встановлюється їх визначальна роль у використанні іронічно забарвлених форм оповіді. Структура образу автора у романі характеризується насамперед тим, що автор виступає у кількох «іпостасях»: як критично налаштований до нової радянської держави спостерігач (і оповідач одночасно), як обєктивний літописець подій (роман про Майстра), як історик (роман Майстра).Дискурс оповідача і персонажний дискурс протиставлені один одному насамперед способами мовного вираження: оповідь (принаймні, аукторіальна оповідь) іде, як правило, у руслі нормативної літературної мови, персонажний дискурс орієнтований на вільні форми драматичного відтворення живої розмовної мови. Взаємодія, взаємопроникнення дискурсу оповідача і дискурсів| персонажів породжує поліфонізм, «багатоголосся» художнього тексту, яке слугує і експресивній різноманітності тексту, і відтворенню життя його ніби мовними віддзеркаленнями, і пародичному травестуванню, і узагальненому, і до того ж сатиричному, іронічному показу соціального середовища зсередини. Позиція оповідача у "Майстрі і Маргариті" не носить статичного характеру, вона весь час змінюється: оповідь організується точкою зору то всезнаючого оповідача, то проникливого стороннього спостерігача, то персонажа. У "Майстрі і Маргариті" створено художній світ, у якому смішне і серйозне, вигадка і реальність чітко не розмежовані, і саме установкою на створення такого - ірреального, зрушеного - світу зумовлена специфіка мовної гри у булгаківському романі. У романі широко використовується принцип внесення "чужих" слів і висловлювань у дискурс оповідача, що експресивно й стилістично урізноманітнює його, додає йому глибини змістової перспективи, а також сприяє узагальненому сатиричному зображенню радянської дійсності зсередини.