Дослідження художніх текстів польських літературно-мистецьких кабаре першої половини ХХ ст. Розгляд деяких елементів національної літературної традиції польської гумористики. Форми та способи вираження іронічної постави стосовно світу та їх трансформація.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукПеріод із кінця ХІХ ст. до першої чверті ХХ ст. вітчизняне й зарубіжне літературознавство визначає як перехідну, рубіжну добу, коли відбуваються зміни парадигми вивчення кризових ситуацій та окремих феноменів культури. Виходячи з існуючої у сучасній науковій парадигмі дефініцій, ми вважаємо, що доба, за якої визріває і виникає “ситуація культурного перевороту, “доба стрибків” (М.Бахтін), доба, де присутній “момент вибуху”(Ю.Лотман), певні часові відтинки в теорії пасіонарності Л.Гумільова - це визначення одного й того ж періоду, що кардинально змінює естетико-філософські та культурні умови, за яких формується література. Такий підхід дає можливість розглядати процес становлення та розвитку кабаретних форм в Польщі на тлі молодопольських естетико-філософських і мистецьких пошуків, а також аванґардного тотального заперечення попередників у межах “демократизованого”, масового мистецтва наступної доби. Винятком є три польські ЛМК - краківська “Зелена Кулька”, варшавські “Момус” і “Qui pro Quo”, які зайняли гідне місце в історії польської культури першої третини ХХ ст., стали взірцем нового виду мистецтва. Уявляється доцільним і з методологічного боку коректним розділити проблему вивчення історії польського ЛМК на дві взаємоповязані, але, в той же час, відносно самостійні частини: історію кабаре як синтетичного виду театрального мистецтва і на історію літературного кабаре, де матеріалом є тексти.У підрозділі 1.2 - “Європейський контекст виникнення ЛМК як паратеатрального явища культури” - висвітлено особливості становлення й розвитку театральних і паратеатральних традицій кабаре. Отже, кабаре як форма світосприйняття, а також літературні тексти, що народилися в межах цього виду творчості (a, певною мірою, й картина світу, що постає в тих текстах) будуть формально й тематично відходити від усталених взірців, які репрезентують так звану “класичну“, або традиційну для даного суспільства, культуру. До нього вже були випереджаючі час спроби створення в Кракові невеличких театрів, але вони не мали нічого спільного з тими художніми амбіціями, оригінальними задумами, з якими краківська богема приступила до створення “справжнього” літературно-мистецького кабаре, взірцем для якого були французькі та німецькі кабаре кінця XIX ст. Характерною рисою цього кабаре, яка вирізняла його серед європейських закладів подібного характеру, була його абсолютна незацікавленість „матеріальними благами“: кабаре обєднувало людей на основі духовно-інтелектуальної спорідненості. Саме таку модель було створено в кабаре, де еліта - актори, письменники, художники, університетська та академічна професура - у масці блазня намагалася розворушити сонне, “хворобливе” (як писав у вступі до “Слівець” сам Т.Бой-Желенський), місто, яке традиційно вважалося колискою польської культури.ЛМК постає продуктом переломної доби, наслідком перерваності суто національної традиції та адаптації традиції європейської. Проведений аналіз текстів, осмислення національно-традиційних витоків та специфіки поетики сатиричних текстів польського ЛМК, спроби реконструкції соціокультурного поля доби Молодої Польщі, дає змогу дисертанту окреслити процес формування сатиричного дискурсу з урахуванням різноманітних літературно-стильових парадигм різних епох, жанрово-тематичних структур та недискурсивних практик. У мистецтві кабаре також істотно трансформується традиційний сатиричний дискурс: морально-філософський імператив заключено в межах змін морально-етичних та естетико-філософських поцінувань. Сам процес становлення дискурсу ЛМК являє процес інтеграції та синтезу як дискурсивних практик модернізму (поезія Молодої Польщі, літературна критика та публіцистика тощо), так і недискурсивних, а також дискурсу політичних дебатів, “демократизованої” культури, інформаційно-рекламного дискурсу преси та “неформальних” дискурсивних зразків міського просторіччя (дискурсу вулиці) доби Міжвоєнного двадцятиліття, являючи собою безперервний процес мутацій та трансформацій.