Сармати та черняхівське населення Буджака в другій половині ІІІ ст. н.е. – на початку V ст. н.е. - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИРобота виконана на кафедрі археології та етнології України Одеського національного університету імені І.І. Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, Дзиговський Олександр Миколайович Одеський національний університет імені І.І. Офіційні опоненти: доктор історичних наук, Інститут археології НАН України, старший науковий співробітник Симоненко Олександр Володимирович Інститут археології НАН України, провідний науковий співробітник відділу археології раннього залізного віку кандидат історичних наук, доцент, Любічев Михайло Васильович, Харківський національний університет імені В.Н. Захист відбудеться «23» квітня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.243.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної Академії наук України за адресою: 04210, м. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту археології НАН України (04210, м.Незважаючи на бурхливі події середини - третьої чверті ІІІ ст. н.е., які багато в чому змінили політичну карту Північного Причорноморя, регіон, що досліджується, продовжував залишатися у сфері найпильнішої уваги Римської імперії, якій життєво важливо було контролювати ситуацію на своєму нижньодунайському кордоні. З іншого боку, землі між Дунаєм і Дністром постійно вабили населення з розташованих північніше лісостепових регіонів, яке, у свою чергу, мало тісні контакти із племінним світом Середньої Європи. Вплив цих трьох культурних світів і визначав, етнополітичні процеси у регіоні в кінці пізньоримського часу і початку доби Великого переселення народів. У Дунай-Дністровському межиріччі для середини ІІІ - початку V ст. за значимістю, що їм відводять дослідники, виділяються старожитності пізніх сарматів та памятки черняхівської культури. Отже, визначення характеру взаємодії двох різних етнокультурних груп - пізніх сарматів та населення черняхівської культури, їхнього формування та внутрішньої структури, участі в історико-культурних процесах, що мали місце у Північному Причорноморї, вимагають перегляду, що й обумовило актуальність обраної теми.Переважна більшість памяток фінального етапу пізньосарматської культури у степовому межиріччі Дністра і Дунаю були відкриті в першій половині 80-х рр. Дослідник зазначав, що населення, яке залишило ці памятки, сформувалося у Передкавказзі внаслідок інтеграції автохтонних носіїв обряду поховання в ямах з підбоями та носіїв катакомбного обряду, що прийшли зі сходу. Номади Дністро-Дунайського степу, які ховали своїх суплемінників в другій половині ІІІ - IV ст. у ямах з підбоями і катакомбах, на його думку, були черговою групою сарматського населення, що освоїли регіон, витиснувши колишніх його хазяїв. Однак необхідно зазначити, що частина поховань зарахованих автором до цього періоду датується більш раннім часом (наприклад Михайлівка), тоді як інші комплекси, що безумовно належать до фінального етапу пізньосарматської культури, навпаки були віднесені до більш ранніх хронологічних груп (наприклад Владичень). Симоненко розвинув ідею ототожнення поховань фінального етапу пізньосарматської культури Буджаку (фаза В2 запропонованої автором схеми періодизації) з європейськими аланами Амміана Марцелліна.Для них характерні поховання в ямах з підбоєм та катакомбах, які за шириною поховальної камери і співвідношенням глибини вхідної ями та камери, розпадаються на два варіанти. Особливості територіального розташування цих памяток, специфіка поховального обряду та складу інвентаря різко відрізняють їх від сарматських памяток попереднього часу і дозволяють бачити в кочовиках, що їх залишили, мігрантів з інших територій. Лише в трьох могильниках зустрічаються і катакомби і підбої, при цьому наявна тенденція до територіального відокремлення поховань з різним типом поховальних споруд. До першої з них увійшли поховання, основними хронологічними індикаторами для яких виступають дзеркала Хазанов ІХ, прикраси виконані в «сердоліковому стилі», пряжки П2 за В.Ю.Малашевим. До другої групи увійшли поховання, основними хроноіндикаторами для яких є пряжки з ниркоподібним щитком з трьома заклепками, гладкими рамками та коротким прямим язичком, з невеликим уступом у основі, та фібули, що сполучають елементи двочленних лучкових і прогнутих підвязних застібок.Зіставлення основних характеристик поселенських комплексів черняхівського населення Буджака з сусідніми регіонами поширення культури продемонструвало значну подібність зі старожитностями приморської зони межиріччя Дністра й Дніпра та істотні розходження з черняхівськими памятками Пруто-Дністровського межиріччя. Найрепрезантативнішим у хронологічному сенсі виявився інвентар поховань могильника Нагірне, де можна визначити три фази його функціонування. Дослідники визначили дві фази функціонування цих памяток, які можна синхронізувати відповідно з першою та другою фазами функціонування могильника Нагірне. Невелику кількість поховань цього етапу можна пояснити тим, що черняхівське населення зявляється в Буджаку ближче до його кінця.