Підходи до визначення самозайнятості, механізм детермінації та саморегуляції самозайнятості в умовах трансформації суспільства. Специфіка самозайнятості та стратегій економічної поведінки на регіональному рівні в Україні, напрямки їх оптимізації.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України Науковий керівник: кандидат соціологічних наук, доцентТривалий процес формування і розвитку сучасного українського ринку праці вимагає нових підходів до зайнятості населення, які б враховували специфіку української ринкової економіки. Це сприяє формуванню нового соціально-економічного середовища, яке характеризується зміною потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій різних верств населення і певним чином відображається на економічній поведінці. Інституціоналізація ринкового середовища, диференціація форм власності сприяють трансформації економічної поведінки населення, створенню нових можливостей працевлаштування, а водночас і поширенню нестандартних форм зайнятості, зокрема самозайнятості (самостійної зайнятості). Як наслідок, бракує знань та комплексних емпіричних соціологічних досліджень аналізованої проблематики, на основі яких можна було б дати цілісну характеристику самозайнятості як типу економічної поведінки, а також зясувати найбільш виражені поведінкові стратегії. Сутність її полягала в тому, що економічна поведінка реалізується в різноманітних індивідуальних, групових, організаційних і масових формах.У першому розділі „Теоретико-методологічні аспекти вивчення самозайнятості як економічної поведінки” розглянуто сутність економічної поведінки, висвітлено підходи до її соціологічного вивчення, проаналізовано її типологію в соціологічному дискурсі; зроблено системний аналіз самозайнятості як типу економічної поведінки; окреслено механізм детермінації та саморегуляції самозайнятості в умовах трансформаційних змін. Водночас мають місце і ширші визначення, які характеризують економічну поведінку як “сукупність соціально-комунікативних дій, спрямованих на раціональне використання ресурсів із метою одержання прибутку й узгодження господарської практики з ціннісно-нормативними настановами суспільства шляхом еквівалентної взаємодії винагороди в обмінному процесі” (Є. Економічну поведінку також розглядають як систему певних соціальних дій, які, по-перше, повязані з використанням різних за функціями та призначенням економічних цінностей (ресурсів), а, по-друге, орієнтовані на отримання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їхнього обігу (В. Трактування поняття “самозайнятість” і досі залишається дискусійним, і його розглядають у двох аспектах: 1) звуженому, коли йдеться про тих, хто працює одноосібно, без залучення інших працівників, на будь-якій (оплатній чи безоплатній) основі; 2) розширеному, який повязаний з індивідуальною трудовою діяльністю на мікропідприємстві з чисельністю працюючих до пяти осіб. Сектор самостійної зайнятості включає роботодавців (осіб, які працюють на власному мікропідприємстві й наймають для роботи на ньому до пяти працівників); самозайнятих (дрібних підприємців у сфері торгівлі чи послуг, що мають юридичний статус, та осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю без офіційного оформлення); безкоштовно працюючих членів сімї (осіб, які працюють без оплати на сімейному підприємстві, що очолює родич).