Становлення і функціонування інститутів самоврядування вірменської громади міста Львова у XIV-XVIII століттях. Затвердження 5 березня 1519 року Вірменського статуту та право вірменської громади судитися у власному суді під головуванням міського війта.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних науктеорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень Робота виконана на кафедрі історії та теорії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Науковий керівник кандидат юридичних наук, професор ТИЩИК Борис Йосипович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії та теорії держави і права Захист відбудеться 11 лютого 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м.Незважаючи на перебіг політичних подій у державі, вірменська громада всіляко намагалася затвердити і зміцнити свій правовий статус, подаючи прохання (заяви) та скарги до польських королів, унаслідок чого в багатьох випадках приймалися позитивні для вірмен рішення, а польські королі видавали сприятливі для них привілеї. Важливе місце серед проблем, які вимагають дослідження історико-правових інститутів діяльності вірменської громади, посідає питання самоврядування вірменської громади у місті Львові у XIV-XVIII ст. У межах поняття “самоврядування вірменської громади” розглядаються такі елементи, як роль і призначення інститутів самоврядування у здійсненні судочинства, їхня компетенція, взаємозвязки з міською владою, а також здійснення самоврядування всередині самої вірменської громади. Хронологічні рамки дисертаційного дослідження включають період з XIV ст., а саме з 1356 р., коли місту Львову було надано магдебурзьке право і вірмени отримали право судитися у власному суді під головуванням міського війта, що стало правовою підставою діяльності вірменського суду, до XVIII ст., а саме до 1790 р., коли у звязку зі скасуванням магдебурзького права, реорганізацією у 1784 р. Серед королівських документів, які визначали правовий статус львівських вірмен, зокрема інститутів самоврядування, можна виділити: привілей Казимира ІІІ 1356 р. про надання Львову магдебурзького права, унаслідок чого вірмени отримали право судитися у власному суді під головуванням міського війта; привілей Єлизавети 1379 р. про визнання окремого інституту вірменського війтівства; привілей Казимира IV 1462 р. про підтвердження та розширення юрисдикції вірменського війта; декрет Казимира IV 1469 р. про усунення вірменського війта від участі у вірменському судочинстві; декрет Казимира IV 1476 р. про здійснення вірменського судочинства (головування у вірменських судах міського війта; порядок судових засідань та присягу); декрет Сигізмунда І 1510 р. про остаточне скасовувався інституту вірменського війтівства; привілей Сигізмунда І 1519 р. про затвердження Вірменського статуту; декрет Яна ІІІ 1686 р. про уточнення судової юрисдикції вірменського суду та створення інституту суддів вірменської нації з порядком їх виборності.У висновках наведене історико-правове узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у поглиблені історико-правових знань щодо становлення і розвитку інститутів самоврядування вірменської громади на території міста Львова у XIV-XVIII століттях, що є відповідним внеском у правничу науку. Уточнено, що становлення інститутів самоврядування вірменської громади міста Львова безпосередньо повязане з привілеєм Казимира ІІІ від 17 червня 1356 р. про надання місту Львову магдебурзького права. Цей акт створив правову основу для формування та функціонування власного суду для вірменської громади у місті Львові (під головуванням міського війта). Зясовано, що правовий статус інститутів самоврядування вірменської громади Львова зокрема закріплювався актами королівського законодавства Польщі. Зясовано, що вірменський війт був представником вірменської громади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування Львова, здійснював функції самоврядування в межах громади, а також на певних історичних етапах головував у вірменському суді.