Питання самовиховання школярів у вітчизняній і зарубіжній педагогічній науці, теорія і практика цього процесу у педагогічній системі Сухомлинського. Методичні рекомендації для педагогів і батьків щодо удосконалення керівництва самовихованням школярів.
Аннотация к работе
Академії педагогічних наук України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наукЗахист відбудеться 22 червня 2001 р. о 1600 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України (04053, м. З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України. У дисертації досліджено головні тенденції розвитку самовиховання школярів у вітчизняній та зарубіжній педагогічній науці, а також проаналізовано теорію та практику цього процесу у педагогічній системі В.О. Сухомлинського. Виявлено конкретні методичні рекомендації для педагогів та батьківської громадськості щодо удосконалення педагогічного керівництва самовихованням школярів молодшого, середнього та старшого віку у моральній, трудовій, інтелектуальній і фізичній сферах життєдіяльності. Сухомлинского показал, что в процессе реализации самовоспитания школьников в условиях Павлышской средней школы ученым учитывались возрастные особенности развития школьников.У державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ століття) зазначається, що духовна криза нашого суспільства, втрата багатьох ціннісних орієнтирів, а також складні соціально-економічні та політичні процеси призвели до кризового стану в освіті. У наш час, коли молодій людині нелегко визначити своє місце в житті, активне впровадження самовиховання в навчально-виховний процес школи й пошуки дійових форм керування ним є вкрай необхідними. Тому питання навчально-виховної діяльності в цілому, і самовиховання школярів зокрема, були предметом прямої або опосередкованої уваги як вітчизняних, так і зарубіжних філософів, письменників, педагогів та відомих громадських діячів. Найбільш широко, повно і вичерпно проблему самовиховання школярів розкрито у науково-педагогічній спадщині відомого українського вченого Василя Олександровича Сухомлинського (1918-1970). Дисертаційне дослідження велося в руслі опрацювання науково-дослідної теми 19-97: "Антропологічно-концептуальні засади оновлення змісту середньої і вищої гуманітарної освіти" Інститутом соціальних наук Волинського державного університету імені Лесі Українки у 1997 - 2000 рр. при розробці курсу "Світ, людина, суспільство" для 8-11 класів, курсу "Людина і суспільство" для 10-11 класів, а також при підготовці програм світоглядної освіти молоді з людинознавчих, суспільствознавчих і світоглядних проблем.Велике значення самовихованню, як найважливішому засобу формування людської особистості, надавав французький просвітник, філософ і педагог Ж.-Ж. Руссо. Виходячи з того, що мотивацією вчинків дитини є її внутрішнє прагнення до самодіяльності, за твердими переконаннями філософа, у всіх чотирьох періодах свого становлення особистість здатна до самовиховання (до 2 років - фізичне самовдосконалення, від 2 до 12 років - процес самопізнання, від 12 до 15 років - розумове й трудове самовиховання, від 16 до 20 років - моральне самовиховання). А ефективним цей процес буде за умови, коли всі вихованці, вихователі й батьки усвідомлять його силу і радість, яку він приносить. самовиховання школяр сухомлинський керівництво У своїй багатогранній спадщині він розглядав цей процес як основний закон людської психіки, а своє завдання, як педагога, вбачав у правильному методичному керівництві ним із врахуванням вікових особливостей вихованців. Самовиховання вчений визначав як вищий етап навчально-виховного процесу, що здійснюється в цілеспрямованій роботі людини над власним розвитком і самовдосконаленням.