Визначення засад самовідтворення сутності української політичної нації, актуалізація яких забезпечувала її становлення в різні історичні епохи. Закономірності процесів і принципи самоорганізації національної спільноти. Фактори соціальної ентропії.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наукРобота виконана у відділі етнополітики Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України. Науковий консультант: Степико Михайло Тимофійович, доктор філософських наук, професор, Національний інститут стратегічних досліджень, вчений секретар. Офіційні опоненти: Карась Анатолій Феодосійович, доктор філософських наук, професор, Львівський національний університет імені І. Воронкова Валентина Григорівна, доктор філософських наук, професор, Запорізька державна інженерна академія, декан факультету менеджменту і фінансів, завідувач кафедри менеджменту організацій; Захист відбудеться 27.02.2009 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.16 Національного педагогічного університету імені М.П.Звернення ж до самовідтворення української політичної нації повязане з тим, що вітчизняна реальність демонструє приклади політичної самоорганізації, масштаб яких не відповідає молодості української держави. Процес становлення української політичної нації було започатковано лише 1991 року з проголошенням державного суверенітету і обранням демократичного вектора розвитку - і процеси демократизації, які розгортаються швидше порівняно з рештою пострадянського простору, не можуть бути наслідком такої короткотривалої трансформації. Ця невідповідність між тривалістю становлення української політичної нації і результатами актуалізує дослідження внутрішніх, прихованих чинників націєгенези, які забезпечували збереження в латентному стані сутнісних рис української політичної нації та їх повторюваність у різні історичні періоди. Отже, вибір теми даної роботи обумовлюється потребою заповнити прогалину в полі націології, яка стосується системного характеру української політичної нації та внутрішніх чинників її розвитку. Обґрунтована актуальність вступає в суперечність із незадовільним ступенем розробки цієї теми: на тлі значної кількості робіт із різних аспектів проблематики української політичної нації механізми і принципи її самовідтворення чітко не визначені.На основі аналізу концепцій "держава - нація" і "нація - держава" формується умовивід, що процеси націєтворення і державотворення настільки тісно переплетені, що немає сенсу визначати, що формується першим. Обґрунтувавши методологію дослідження і визначивши політичну націю як соціальну систему, специфічними рисами якої є певний рівень національної самосвідомості та воля до політичної самоорганізації, що обумовлює формування держави з демократичним ладом правління і націленість на спільне майбутнє, автор переходить до теоретичного аналізу процесів національної самоорганізації, якому присвячено другий розділ "Принципи й механізми самоорганізації нації як соціальної системи". У результаті автор пристає до ідеї про включення організаційного начала всередину самоорганізаційного та обґрунтовує позицію, згідно якої самоорганізація є максимально широким процесом, у формі якого існує система і який є єдністю саморегуляції, саморозвитку і історичного самовідтворення. Саме з таким розумінням автор переходить до детальнішого вивчення самоорганізації нації в підрозділі 2.2 "Механізми, етапи, напрями самоорганізації нації як соціальної системи". Демонструючи відсутність єдності в тлумаченні поняття "ентропія" різними авторами (традиційно її розуміють як безпорядок у системі, але також і як міру звязаності ступенів свободи обєкта, міру кількості випадковості в системі, міру дисипації енергії, міру відхилення систем від їх еталонного стану, міру однорідності елементів системи), дисертант робить висновок, що сутністю ентропії слід вважати не безпорядок, а міру безпорядку в системі.Дослідження розгорталося в рамках системного підходу за допомогою поєднання діалектичної та синергетичної методології і було спрямоване на виявлення глибинних засад самовідтворення сутності української політичної нації, актуалізація яких забезпечувала її становлення в різні історичні епохи. Політична нація розглядалась як утворена на основі етнічних груп соціальна система, яку характеризують певний рівень національної самосвідомості (достатній для підтримки спільної мети) і воля до політичної самоорганізації, що обумовлює формування держави з демократичним ладом правління і націленістю на спільне майбутнє. За елементним складом така спільнота складається з політично свідомих і соціально активних особистостей, взаємодія яких утворює громадянське суспільство і державу як дві основні підсистеми політичної нації. Як процес, політична нація проходить стадії зародження, становлення, розвитку, досягнення зрілості, стабілізації, старіння і переходу в нову якість.