Знайомство з основними закономірностями рефлексії самотності людини в філософії, характеристика евристичного та інструментального потенціалу. Аналіз проблем визначення типології форм самотності. Розгляд особливостей релігійних ментальних установок.
Аннотация к работе
Самотність у життєвому світі особистості: соціокультурний вимірВ сучасну добу поняття самотності як особливого стану особистості виходить за межі філософії і широко використовується також психологами, істориками, соціологами, педагогами, політологами, а також в деяких інших дисциплінах. Інакше кажучи, поняття, що повязані з осмисленням життєвого світу особистості, неодноразово використовувалися в контексті інших культурологічних, філософських, соціологічних, історичних, літературознавчих та інших досліджень (зокрема, наприклад, в екзістенціалізмі). На думку автора, актуальність філософського і культурологічного дослідження життєвого світу людини в першу чергу зумовлюється наступними чинниками:-постійно триваючими процесами самоусвідомлення людиною самої себе як субєкта духовної діяльності, а також, відповідно, характеру та процесів сучасної культуротворчості; Не дивлячись на те, що поняття, повязані з дослідженням та осмисленням проблем життєвого світу особистості вже досить-таки тривалий час використовуються в понятійно-категорійній системі філософських знань, а в філософії культури - з часу фундації її як окремої філософської дисципліни як групи найважливіших понять, вони ще не можуть вважатися достатньою мірою дослідженими. Саме на грунтовні праці останнього, що були присвячені вивченню та інтерпретації ментальності архаїчного суспільства, спирались в своїх дослідженнях інші дослідники, зокрема ті ж представники “школи “Анналів””.“Життєвий світ людини в архаїчному суспільстві” показано, що фратрійний поділ племені зумовлював сутність свідомості архаїчного суспільства. За таким світоглядом постає зрозумілішою необхідність включення в самовизначення життєвого світу людини чотирьох просторових координат, співвіднесенних зі сторонами горизонту (тобто “захід”, “північ”, “схід” та “південь”). Соціум (племя, а з ним весь універсум) також поділяється у відповідності з ними: племя, зокрема, сприймається як таке, що складається з чотирьох частин, кожна з яких визначається у відповідності з містико-географічними та міфопоетичними уявленнями. “Історична генеза поняття самотності в цивілізаціях Стародавнього Сходу” підкреслено якісні відмінності щодо інтерпретації самотності у порівнянні з добою архаїки. Трагічність буття людини зумовлена, на переконання Аполлонія Родоського також тим, що люди постають іграшками в руках богів і тому часто просто змушені брати участь в подіях, зрежисованих богами; але розходження особистих прагнень людей та веління богів лише призводить до трагічного розладу в душах людей.