Саморегуляція як фактор професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури, вплив прийомів саморегуляції на їх психофізіологічний стан. Підвищення ефективності навчальної діяльності студентів і професійного становлення вчителів фізичної культури.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання та спорту 24.00.02 - фізична культура, фізичне виховання різних груп населення Науковий керівник: доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор Ровний Анатолій Степанович, Харківська державна академія фізичної культури, завідувач кафедри біологічних основ фізичного виховання і спорту.Професійна діяльність учителя фізичної культури передбачає комплексний вплив педагога на учнів, де він виступає як фахівець, що передає знання та формує вміння і навички, і як особистість. У звязку з цим стає зрозумілим, що вивчення умов прояву механізмів саморегуляції, а також способів розвитку професійно необхідних регулятивних впливів на психіку і фізичний стан майбутнього вчителя фізичної культури ще в студентські роки, закладає фундамент успіху в цьому виді діяльності. Дослідження виконано згідно Зведеного плану науково-дослідної роботи Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту на 2006-2010 рр. за темою 2.4.1.4.3п «Психологічні, педагогічні і медико-біологічні засоби відновлення працездатності спортсменів в спортивних іграх» (номер державної реєстрації 0106U011989). Роль автора полягає в розробці методики саморегуляції, що може використовуватися для підвищення ефективності навчально-тренувальної діяльності студентів факультету фізичного виховання, які спеціалізуються зі спортивних ігор. Дослідити вплив прийомів саморегуляції на психофізіологічний стан майбутніх учителів фізичної культури.У другому розділі «Методи і організація дослідження» представлені методи дослідження, які використовувались для визначення регулятивних формувань особистості та їх змін у процесі навчання прийомам саморегуляції. саморегуляція вчитель фізичний студент Ці заняття були обєднані у три блока: перший блок забезпечував оволодіння вміннями саморегуляції психофізіологічних станів і включав чотири етапи: 1) вступний; 2) нервово-мязової релаксації; 3) гетеротренінгу; 4) аутотренінгу; другий блок було присвячено діям саморегуляції педагогічного спілкування; третій блок обєднав уявлення про особистість і прийоми формування особистісних якостей. У процесі оволодіння студентами методами та прийомами саморегуляції проводилось емпіричне обстеження, з метою виявлення впливу тренінгових занять на рівень психоемоційного стану та опірності до дії психотравмуючих факторів у майбутніх учителів фізичної культури (САН, сенсожиттєвих орієнтацій, емоційного вигорання, рівня самовідношення, мобілізуючих та демобілізуючих компонентів); на окремі фізіологічні показники (ЧСС, АТ, ЖЄЛ). Їх було поділено на дві групи: експериментальну, в яку ввійшло 82 студента (20 жінок, 62 чоловіків), і контрольну, в якій також було 82 особи (серед них 18 жінок і 64 чоловіка). В експериментах також приймали участь 40 молодих випускників факультету фізичного виховання ХНПУ імені Г.С.Сковороди, які теж були поділені: на експериментальну групу - це особи, які засвоїли та використовували методи саморегуляції в своїй діяльності, та на контрольну - це вчителі, які не користувались прийомами саморегуляції.Доцільною у контексті даної проблеми є розробка теоретичних аспектів саморегуляції в психології праці і спорту, зокрема, в створенні діагностичних методів, що визначають особливості системи саморегуляції вчителів фізичної культури і розробка методів її розвитку та корекції. Виявлено, що проблема саморегуляції в професійній діяльності вчителя фізичної культури прицільно ще не досліджувалася, хоча на необхідності використання прийомів саморегуляції як факторів оптимізації праці спеціалістів в галузі фізичного виховання і спорту наголошувалося неодноразово. Кореляційний аналіз взаємозвязку показників САН майбутніх учителів фізичної культури показав, що після придбання навичок саморегуляції спостерігається підвищення звязку між показниками самопочуття і настрою, настрою і ЧСС, із середнього до високого, що функціонально закономірно обґрунтовано. Внаслідок засвоєння курсу саморегуляції у досліджуваних другої групи відбулося зниження показників самозвинувачення, збільшення щирості самосприйняття і відвертості, а студенти що входили до третьої групи отримали можливість переконатися в здатності свідомо управляти своєю діяльністю і станом, що підтверджується зростанням показників за шкалами опитувальника «Самовідношення» та тесту «Сенсожиттєвих орієнтацій». Аналіз поточного емоційного стану досліджуваних проведений за допомогою анкети «СУПОС-8» показав, що у студентів, які використовували прийоми саморегуляції, кількість мобілізуючих компонентів зросла від 62,36 до 77,74 балів (t=2,01; р<0,05), а демобілізуючих - зменшились від 37,68 до 22,33 балів (t=2,15; р<0,05).У той же час у контрольній групі, навпаки, кількість мобілізуючих компонентів психіки знизилась з 60,9 до 45,69 балів (t=2,13; р<0,05), а демобілізуючих зросла від 39,03 до 54,33 балів (t=2,08; р<0,05).