З’ясування психологічної природи самопрезентації, визначення структурно-динамічної організації та психологічного змісту її складових, що відповідають статусу типологічних утворень. Дослідження типу самопрезентації особистості позитивного Я-образу.
Аннотация к работе
Академія педагогічних наук України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наукУ дослідженні на засадах особистісно-ситуаційного підходу розкриваються чинники та засоби розгортання процесу самопрезентації в ситуації інтеракційної взаємодії. Наводяться результати емпіричного дослідження впливу типу самопрезентації (особистісного, пластичного, експонованого) на обрання особистістю стратегії (пізнавальної, адаптивної, самозахисної) поведінки в широкому контексті інтеракційної взаємодії. Встановлено залежність між типом самопрезентації і характером проектування особистістю вектору самовизначення Я як субєкта самоактуалізації, зокрема, у функції реальної, поточної чи предявленої ідентичності. Здійснений аналіз психологічних відмінностей між вибірками досліджуваних чоловічої та жіночої статі за способом самопрезентації в ситуаціях інтеракційної взаємодії дозволив виокремити перелік особистісних детермінант, що зумовлюють специфіку функціонування процесу самопрезентації у чоловіків і жінок. Доводиться, що спеціальна організація процесу оволодіння особистісним типом самопрезентації сприяє консолідації психологічних утворень, що постають механізмом, водночас і засобом створення особистістю позитивного Я-образу.Уведення в контекст психології проблеми самопрезентації спричинено багатьма обставинами, головною з яких є необхідність в осмисленні феномена самопрезентації у світлі сучасних тенденцій суспільного розвитку. Токарева) психології певної кількості досліджень феномена самопрезентації заклали лише початкову основу для формування необхідної емпіричної бази, відповідно є обмеженими можливості узагальнення отриманих результатів навіть у формі тимчасово прийнятного психологічного концепту. Ці обставини, поруч із обєктивною складністю феномена самопрезентації, вимагають застосування комплексного підходу, змушують розглядати самопрезентацію як міждисциплінарну проблему. Все це робить теоретично і практично вагомим завдання систематизації та інтеграції наявних поглядів у рамках певної психологічної теорії, побудови теоретичної моделі самопрезентації як психологічного явища, розроблення адекватних цій моделі методів вивчення, а також засобів, спрямованих на сприяння особистості у виборі власного вектору розвитку, зокрема, як субєкта самоактуалізації і самореалізації. Перевірка гіпотез дослідження та досягнення мети передбачали розвязання таких завдань: здійснити теоретичний аналіз і узагальнення наявних у соціально-психологічній літературі основних підходів до проблеми самопрезентації особистості загалом, юнацького віку зокрема;У Вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання дослідження, його обєкт, предмет та методологічні основи, висвітлено наукову новизну і теоретичне значення роботи, а також практичну значущість отриманих результатів, визначено гіпотезу, наведено дані про апробацію і впровадження одержаних результатів дисертаційного дослідження у практику. У першому розділі - “Теорія та методологія дослідження феномена самопрезентації в соціальній психології” - викладено результати аналізу літературних джерел з досліджуваної проблеми, проаналізовано й узагальнено провідні напрямки та підходи до її вивчення, розроблено концептуальну модель, процедуру та засоби емпіричного дослідження. У розділі констатується, що психологічні уявлення про феномен самопрезентації особистості можуть бути представлені у 10 напрямках: символічного інтеракціонізму, або соціальної драматургії (самопрезентація як продукт рефлексії знань інших про себе, як проекція соціуму на індивіда як носія „обєктивної, прилюдної самосвідомості”) (І. У підсумку здійсненого у розділі аналізу і систематизації досвіду дослідження проблеми самопрезентації констатується, що проблема самопрезентації особистості залишається на теперішній час дискусійною і далекою від свого вирішення. Уразливим місцем залишаються питання про методи і прийоми емпіричного дослідження цього феномену, про зміст і специфіку функціонування останнього залежно від вікових особливостей, статевої належності (досвіду ґендерної ідентифікації), соціального статусу (рольового репертуару), про характер співвідношення константного (особистісного) і варіабельного (ситуаційного) в структурі самопрезентації, а також про звязок засобів самопрезентації із змістовими характеристиками утворюваного Я-образу, досягнення особистістю самототожності (автентичного Я) у мінливих ситуаціях взаємодії із соціальним світом тощо.У висновках підбиваються підсумки проведеного теоретичного і емпіричного дослідження, на підставі отриманих результатів формулюються загальні висновки, накреслюються перспективи подальшого вивчення проблеми. Узагальнення результатів дослідження дозволило зробити низку висновків, що підтвердили сформульовані гіпотези: 1.