Самооцінка і її роль в розвитку особистості - Дипломная работа

самооцінка самосвідомість особистість студент психолог Актуальність теми визначається тим, що самооцінка є центральною ланкою довільної саморегуляції, визначає напрямок і рівень активності людини, її ставлення до світу, до людей, до самої себе. Самооцінка являє собою складний за психологічною природою феномен. Питання її онтогенезу, структури, функцій, можливостей спрямованого формування обговорюються в роботах Л.І.Божович, І.С.Кона, М.І.Лісіної, А.І.Ліпкіної, Е.Еріксона, К.Роджерса й інших психологів. Самооцінка інтерпретується як особистісне утворення, що бере особисту участь у регуляції поведінки і діяльності, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, що формується при активній участі самої особистості й відображає своєрідність її внутрішнього світу.Маслоу виділив дві категорії наявних у людини потреб в оцінці: потреба в самоповазі й в оцінці з боку інших [20]. Як же особистість здійснює самооцінку? Пізнаючи якості іншої людини, особистість одержує необхідні зведення, що дозволяють виробити власну оцінку. Якщо настільки очевидно, що особистість постійно звіряє свої вчинки з позицією і ціннісними орієнтаціями референтної групи, то важливо зіставити, що бачить у самому собі людина, з тим, що має для неї цінність і значення. Той факт, що самооцінка є результат далеко не завжди чітко усвідомлюваний особистістю свого роду проекції реального "Я" на "Я ідеальне", дозволяє зрозуміти складний, складений характер самооцінки, зясувати, що оцінка самого себе здійснюється не безпосередньо, а за допомогою еталона, що складений з ціннісних орієнтації, ідеалів особистості.Наявність рівнів усвідомленості окремих компонентів самооцінки, а також і самооцінки особистості в цілому повязана з тим, що результати самопізнання і самовідносин, на основі яких виробляється самооцінка, самі можуть знаходитися на різних рівнях усвідомленості, тобто знання себе й емоційно-ціннісне ставлення до себе виступає не з однаковим ступенем яскравості і виразності. Самооцінка формується при більш-менш активній участі самої особистості і несе на собі відбиток якісної своєрідності її психічного світу, не збігаючись часом у деяких своїх елементах, а іноді і повністю з обєктивною оцінкою даної особистості. Її адекватність, істинність, логічність і послідовність установлюються на основі реальних проявів особистості в діяльності, поведінці. Самооцінка на кожнім конкретному етапі розвитку особистості, з одного боку, відбиває рівень розвитку самопізнання й емоційно-ціннісного ставлення до себе, з іншого боку, є найважливішою внутрішньою умовою їх розвитку. Виникаючи і формуючись з власної практичної діяльності особистості, її спілкуванні з іншими, знання себе й емоційно-ціннісне відношення вже із самого початку включаються в регуляцію поведінки.При цьому субєкт приймає на себе обовязок конкретизувати надання про борг "щодо особливих обставин", усвідомить необхідність "самому предявляти до себе дану вимогу", і мислить обєкт свого морального обовязку - "борг перед батьківщиною", "борг перед іншим" [10]. У категорії відповідальності докреслюються межі морального боргу (до яких меж я відповідаю за вчинене чи недосконале, що відбулися через мої дії або стримування від них... у залежності від реальної здатності даної людини здійснювати свій борг у наявних обставинах (включаючи зовнішні фактори і його субєктивну дієздатність") [13]. Категорія сорому відноситься до оцінки власної дії індивідом, що увібрав "у себе суспільний осуд і схвалення", що здатний "припустити, яка буде реакція інших", і "уявити собі, як взагалі можуть бути оцінені подібні дії" [13, с.63-64]. Категорія честі фіксує перехід від оцінки своїх дій до "узагальненої оцінки свого особистого вигляду, що потім стає для нього орієнтиром (належною мірою і зразком) для вибору одиничних учинків" [13, с.64]. Категорія достоїнства (гідності) також фіксує момент моральної регуляції поведінки; підтримка достоїнства, що "мислиться як загальне надбання", як ідеал людини даного суспільства, не дозволяє індивіду "робити вчинки нижче свого достоїнства" [13, с.65].Часто самооцінку розглядають тільки як складову емоційно-ціннісного ставлення до себе. Уайлі вважає, що в основі емоційно-ціннісного ставлення можуть бути розбіжності між самооцінкою індивіда та оцінкою його оточуючими. Вчені визначають певні стадії формування самопізнання, повязуючи кожну з них з новою можливістю для субєкта виокремити себе з-поміж інших, з можливістю стати більш самостійним і впливати на навколишній світ (у дитини, наприклад, це повязано з першими маніпуляціями з предметами, пізніше - з умінням ходити, а потім - з оволодінням мовою). В такий спосіб людина засвоює і використовує у самопізнанні цінності, норми, параметри оцінок і самооцінок, образ самої себе, ставлення до себе й оцінку себе батьками, сторонню самооцінку (наприклад, колег, студентів, з якими разом навчається), засоби регу

ЗМІСТ

Вступ

1. Самооцінка в системі психологічного знання

1.1 Поняття та значення самооцінки

1.2 Складові самооцінки та їх реалізація

1.3 Прояв моральних якостей на підставі самооцінки

2. Вивчення особливостей самооцінки студентів-психологів

2.1 Система методів психодіагностики у вивченні особливостей самооцінки студентів-психологів

2.2 Визначення особливостей самооцінки студентів-психологів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки