Основні закономірності розвитку складних суспільних систем і принципи формування нових структур сталого функціонування в процесі розвитку соціально-економічної системи. Розгляд ролі політичної системи як інституту в процесі самоорганізації суспільства.
Аннотация к работе
“ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАН УКРАЇНИ” САМООРГАНІЗАЦІЯ ЯК ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМНауковий керівник доктор економічних наук, професор Ковальчук Костянтин Федорович, Національна Металургійна Академія України, Декан факультету економіки та менеджменту, завідувач кафедри фінансів. Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Дементьєв Вячеслав Валентинович Донецький національний технічний університет, декан факультету економіки та менеджменту, завідувач кафедри економічної теорії; Захист відбудеться “05” грудня 2007 р. о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, за адресою: 01011, м.За 16 років системної трансформації країни, що зявилися в результаті розпаду СРСР і увійшли до складу Співдружності Незалежних Держав, за основними макроекономічними показниками розвитку опинилися далеко позаду від країн Центральної та Східної Європи. Подолання економічних проблем трансформаційного періоду вимагає від суспільства формування стратегії економічного зростання і сталого розвитку, яка має базуватися на нових теоретичних і методологічних принципах і підходах, з урахуванням не тільки макроекономічних факторів, а й інституціональних умов, спрямованих на формування середовища, яке дозволить вийти з системної, інституціональної кризи і реалізувати національний економічний потенціал. Проте ними були недостатньо розглянуті три фундаментальні проблеми: причини і механізми розвитку суспільства; інституціональні кризи як украй нерівноважні стани суспільства; роль політичної системи у суспільному розвитку. Шумпетера показав, що процес переходу суспільства від кризи до стану депресії і потім до економічного зростання прямо повязаний з груповою взаємодією людей в умовах кризи, де відбуваються руйнування старих форм організації використання обмежених ресурсів суспільства і кластерне формування нових, ефективніших форм. Для вирішення поставлених завдань використано такі методи пізнання: логіко-діалектичний та історичний - для узагальнення результатів з різних розділів економічної теорії, спрямованих на вивчення кризових явищ і розкриття механізму розвитку суспільства як складної економічної системи; інституціональний підхід і міждисциплінарний метод - для включення в якості обєкта економічного аналізу політичної системи суспільства і розкриття її ролі як інституту в механізмі самоорганізації та розвитку соціально-економічної системи; синергетичний підхід і моделювання у вербально-логічній формі - для побудови моделі самоорганізації та розвитку соціально-економічної системи, за допомогою якої розкривається механізм самоорганізації; метод сходження від абстрактного до конкретного - для аналізу інституціональних умов стратегії економічного зростання України.Процес розвитку - це складне поєднання коротких, середніх і довгих К-циклів, в основі яких лежить одна причина - збільшення чисельності населення у тривалому інтервалі часу та обмеженість ресурсів суспільства (М.Кондратьєв, Е.Хансен). Механізм самоорганізації як інструмент підвищення економічної ефективності базується на груповій взаємодії членів суспільства через політичну систему і залежить від довгострокових умов формування макроекономічної політики, які визначаються політичним устроєм (Дж.Бьюкенен, Г.Таллок). Встановлено, що проблема процесу самоорганізації у взаємозвязку з процесом розвитку всього суспільства і механізмом взаємодії політичної та економічної систем глибоко не вивчалась і не має фундаментального теоретичного пояснення. Але він розглядає системно-інформаційні аспекти розвитку самоорганізованих систем і не розкриває самого механізму розвитку і самоорганізації; не пояснює природи процесу підвищення стійкості системи до впливу середовища у тривалому інтервалі часу; не розкриває природи і механізму інституціонально-економічної кризи. З системної позиції розвиток також розглядається як підвищення стійкості системи до впливу середовища шляхом безперервного зростання кількості ефективності, або підвищення рівня організації системи на основі її самоорганізації.У дисертації сформульовано і послідовно вирішено нове актуальне завдання - дати теоретичне обґрунтування процесові трансформації як виду самоорганізації соціуму, що виявляється у формі інституціонально-економічної кризи в умовах вкрай нерівноважного стану економіки у процесі розвитку соціально-економічної системи. Для розвязання поставленого завдання розроблено концепцію самоорганізації та розвитку соціально-економічної системи і побудовано вербально-логічну модель, яка розкриває сутність досліджуваних обєкта і предмета.