Визначення духовно-філософських еквівалентів цілісності поняття "самість". Стратегічні духовні, філософські, психологічні, соціальні процеси, що передують стратегії самоорганізації. Конструктивний потенціал духовних буддистських та християнських практик.
Аннотация к работе
АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИЗахист відбудеться 24 квітня 2008 р. о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. У дослідженні характеризуються витоки знань про самість у соціальній філософії, аналітичній психологї, релігії, які акцентують свою увагу на осмисленні умов трансформації духовної, креативної людини у соціальному просторі. Досліджено процес внутрішньої інтеграції самості, який для людини є способом виходу з кризової ситуації суспільства перехідного типу. В дослідженні проаналізовано проблемний стан свідомості людини в умовах симулятивної реальності, а також виділено синтетичні типі особистості, що підпорядковані маніпулятивним технологіям. Исследование социального пространства включает в себя анализ наличного модуса бытия, который прочитывается и как жизненный мир, и как социальное пространство, и как нарративная составляющая социального пространства - повседневность, безличное «man», гиперреальность, бюрократические системы, которые провоцируют нарциссические расстройства личности, диссоциацию сознания.В тому разі, якщо людина воліє бути просто адаптованою до соціального простору, що онтично близький, виникають різноманітні негативні наслідки. Сучасний соціальний простір у глобальному масштабі в певних тенденціях стає згубною для особистості, для гуманізму, духовних цінностей, наративною структурою, гіперреальністю, тому що містить у собі таку ж саму безособову частку «man», яка так само міститься у «людях», або у одиничній особі, якщо вона підкорюється стереотипам життя у повсякденності. Усвідомлення цього досвіду створює можливість повернення людини до витоків свого Я, до своєї самості, що дозволяє зберегти, чи повернути, здоровя хворому бюрократичному симулятивному соціуму, а також, завдяки здобутому в ході онто-антропологічної інтеграції ейдетичному знанню життєвого світу і соціального простору в тому числі, створити свій модус соціального буття. Стародавні джерела: «Упанішади», давньогрецька філософія (Платон), давньогрецький епос («Іліада», «Одіссея»), буддизм, «Гуань Інь Цзи» «Бардо Тхьодол», християнство, точніше ісихазм, «Добротолюб’я», які містять в собі поняття про самість як цілісну, несамототожну структуру, ідеї онтологізації самості як ідеї синергійної співпраці людської самості з буттям, обоженими енергіями, та ідеї щодо самоорганізації, які когерентні сучасній теорії самоорганізації. Незважаючи на те, що існує загальнофілософська і спеціальна література, присвячена проблемі самості та її прихованого потенціалу самоорганізації, соціальному простору, гіперреальності, симулятивності, кризі духовності в сучасному суспільстві тощо, до цього часу не існує досліджень, які б безпосередньо були присвячені проблемі цілісності самості в соціальному просторі, самості й духовних аскетичних практик в парадигмі самоорганізації, тому осмислення цих проблем вимагає подальшої роботи.Перший розділ «Поняття про самість в духовно-філософських традиціях та у парадигмі самоорганізації» присвячено аналізу генези та історії поняття самість і його духовно-філософських еквівалентів в контексті далекосхідних, христянської, давньогрецької традицій з метою виявлення, описання різноманітних якостей, які містяться в самості, з метою їх інтеграції завдяки застосуванню нелінійної парадигми самоорганізації. У першому підрозділі «Поняття про самість у давньосхідній філософії» розглядаються основні етапи генези поняття самість як цілісної глибинної складової людської свідомості, що водночас є Богом, тобто Атманом в межах брахманізма, для людини. Ми розглядаємо концепцію Григорія Палами про синергію, тобто співпрацю людських і божих енергій, які наділяють людину особовою цілісністю й унікальністю, що дозволяє бути у будь-яких обставинах духовною, креативною особистістю. Ми звертаємось до тибетського буддизму, а саме до книги «Бардо Тхьодол», яка розкриває значущість саме цілісного стану свідомості людини, що визначає рівень життя людини вже у конкретному соціальному прояві. У другому розділі «Соціальний простір повсякденності das Man і місце в ньому людини» ми досліджуємо наявний модус буття, соціальний простір і його наративну структуру як таку, що репресує людину і маніпулює її свідомістю.Людина, що усвідомлює сучасний проблемний стан суспільства та загрозу з боку маніпулятивних владних технологій щодо особистої свідомості, не може бути покірною «хворобливому» суспільству і шукає способи зберігати цілісність своєї свідомості та жити відповідно до своїх природних творчих здібностей. Прагнення зберегти своє обличчя, свою цілісність, тобто самість, притаманно духовній людині, яка онтологічно не може бути бездуховною, усередненою, безособовою часткою «man». Подібний стан свідомості означає такий творчий, здоровий, вільний, духовний потенціал людини, що здатен синергійно співпрацювати з соціальним простором, тобто створювати свій власний модус буття.