Розгляд місця петриківського розпису, як виду українського орнаментального декоративно-прикладного малярства серед подібних розписів відомих зарубіжних осередків народного мистецтва шляхом порівняння особливостей їхньої стилістики та художньої мови.
Аннотация к работе
Самобутність петриківського розпису та іманентна творчість за кордоном: порівняльний аналіз художньої стилістики
Анастасы ЧуднівєцьВ умовах активізації міжнародних комунікацій та культурної глобалізації ознайомлення широкого міжнародного загалу з досягненнями вітчизняного народного мистецтва набуває дедалі більшої значущості, оскільки зближує національну культуру з культурами інших народів. Петриківський розпис як вид народного декоративно-прикладного мистецтва є першим українським обєктом, що отримав статус нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО, тому набуває актуальності необхідність чіткішого усвідомлення особливостей його художньої мови порівняно з подібними осередками народної творчості інших країн (наприклад Польщі та Росії). Актуальність дослідження полягає в детальнішому вивченні художньої стилістики цих видів народної творчості та порівняльному аналізі петриківського розпису з народними розписами близького зарубіжжя, враховуючи новий щабель визнання цього виду народного мистецтва. Порівняно з іншими розписами, що побутували в Україні і характеризуються графічністю, петриківський розпис доволі натуралістичний, а підхід до розвязання декоративних композицій у ньому - чисто живописний [4, с.161]. У трактуванні ж кольору простежується певна умовність, не йдеться ні про світлотінь, відблиски чи рефлекси, а кольори використовуються переважно чистими, узгоджуючись один з одним в єдиному колориті, то в теплому, то в холодному Для колориту традиційного петриківського розпису характерне контрастне сполучення основних і додаткових кольорів спектра - кольори, якими забарвлена переважна більшість степової флори [11, с.Вищенаведені результати порівняльного аналізу дають підстави зазначити, що петриківський розпис розвивається в загальному контексті цього виду вітчизняного народного мистецтва як його своєрідна і неповторна складова, втілюючи в собі духовний звязок українців із природою - важливу рису української ментальності, внутрішньо притаманну їм щирість (кожна квітка повернута в бік глядача), вірування і надзвичайне прагнення до волі, що теж відображене в розписові, де жодна квітка чи листок не перекривають сусідні і мають однакові можливості вільно розвиватися та співіснувати. Сьогодні петриківський розпис, увібравши найкращий досвід поколінь, національну художню традицію, делегує у сучасний світ самобутню культуру регіону Південного Придніпровя - історичної колиски запорозького козацтва, його могутній демократичний дух, своєрідність поетичного світосприйняття та глибину народного художнього мислення [1, с. Водночас внаслідок історичних подій та географічного розташування, мистецтво українців ніколи не розвивалося ізольовано, а зазнавало постійних впливів.