Славний отаман І. Сірко та його роль в історії українського козацтва. Кость Гордієнко – "останній лицар Запоріжжя". Участь війська Запорозького в Північній війні. Життєвий шлях та діяльність останнього кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського.
Аннотация к работе
Українське козацтво, славні традиції якого живуть в Україні й досі, є унікальним явищем світової історії. Не випадково все, що стосувалося українського козацтва, завжди привертало увагу громадськості, науковців, митців, літераторів і в самій Україні, і далеко за її межами. Із проголошенням незалежності України та її державотворчим розвитком зростає інтерес до історичного минулого й відбувається процес активного оновлення історичних знань. Пильний інтерес спостерігається сьогодні до тих сторінок історії України, які засвідчили героїчне минуле, національно-визвольну боротьбу українців проти поневолення, за утвердження права на самостійний розвиток. Саме ця організація українського козацтва була нездоланною перепоною на шляху до поневолення українського народу, поклала початок відродження української державності, основні ознаки якої наявні в суспільно-політичній структурі Запорозької Січі, а після ліквідації 1764 р.Імя Івана Сірка від самого початку було овіяно легендами - одна з перших розповідає, що народився майбутній козацький отаман із зубами й одразу ж почав їсти хліб, що лежав на столі. Гучнішою є легенда про участь козаків на чолі із Сірком у Тридцятирічній війні на боці французів: 1644 року Богдан Хмельницький як військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі, а 2500-го козаки полковників Сірка та Солтенка через Ґданськ морем дісталися французького порту Калє - саме вони, застосувавши несподівану тактику, за кілька днів узяли іспанську фортецю Дюнкерк, яку називали "ключем од Ла-Маншу" і яку тривалий час безуспішно намагалися захопити французи. Він був хоробрий, відважний, завзятий, не завжди стійкий, не завжди вірний своїм союзникам; він любив іноді погуляти й добре підвипити, і в хмелю показати свій козацький запал; він був схильний хвилино захопитися новою думкою, новою справою, щоб потім відмовитися від власного наміру й прийти до цілком протилежного рішення... З іншого - в літописі Самійла Величка згадується про те, що, розгромивши Крим улітку 1675 року й звільнивши з полону близько 7 тисяч українців, Сірко посеред походу запропонував охочим повернутися до Криму, де в тих були вже родини й майно, а коли близько 3 тисяч таки завернуло, послав навздогін молодих козаків й наказав тим усіх порубати - щоб не лишилися "між бусурманами на наші християнські молодецькі голови і на свою вічну без хрещення погибель". У січні 1664 р. разом із московськими військами Сірко вів воєнні дії проти правобережного гетьмана Павла Тетері та польських військ під командуванням Стефана Чарнецького, а в березні 1668-го він підтримує народне повстання проти свавілля царської адміністрації у слободі Красний Кут і на Торських солеварнях, і навіть сам очолив виступи в містах Харківського полку - Маяцьку, Змієві, Валках, Мерефі.У 1617 році за Столбовським мирним договором Росія була вимушена поступитися Швеції територією від Івангорода до Ладозького озера і, тим самим, повністю позбулася балтійського узбережжя. Проте відновлення війни з Річчю Посполитою змусило Росію підписати Кардисській мирний договір і повернути Швеції всі завойовані землі. Спочатку коаліція була оформлена договором 1699 року між Росією і Данією, причому Росія повинна була вступити у війну тільки після укладення миру з Османською імперією. Данія була вимушена укласти Травентальський мирний договір і відмовитися від союзу з Августом II Сильним (про союз з Петром І тоді ще не було відомо, оскільки Росія не почала військових дій). 19 (30) серпня 1704 року була укладена Нарвська угода між Росією і представниками Речі Посполитої про союз проти Швеції; згідно з цією угодою Річ Посполита офіційно вступала у війну на стороні Північного союзу.Походив Петро Калнишевський з козацької родини села Пустовійтівки, яке за часів Гетьманщини входило до Роменської сотні Лубенського полку (тепер с. Калнишевський міг зявитися на Січі лише після закінчення російсько-турецької війни 1735-1739 рр. На його рішення, очевидно, вплинули родичі Андрій і Давид. Калнишевського на Січі датована 1754 роком, коли він уже був на посаді військового осавула. Ташлик між гайдамаками та загоном осавула виникла перестрілка, під час якої троє гайдамаків були вбиті, ще троє поранені, решта ж перебралася на другий бік річки. Метою поїздки було домогтися скасування мита на товари, які ввозилися до Запорожжя, а також збільшення царської платні Війську Запорізькому.Отже, підсумовуючи вище викладене можна зробити висновок, про те, що козацтво відіграло важливу ролу у формуванні українського народу та української культури. Особливу роль відіграли І. Вони зробили значний вклад у розвиток Запорізької Січі. Головна мета їхньої політики - відєднатися від царського уряду та здобути незалежність.
План
ЗМІСТ
Вступ
1. Славний отаман Іван Сірко та його роль в історії українського козацтва
2. Кость Гордієнко - "останній лицар Запоріжжя"
3. Участь війська Запорізького в Північній війні
4. Життєвий шлях та діяльність останнього кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського
Висновки
Список використаної літератури
Вывод
Отже, підсумовуючи вище викладене можна зробити висновок, про те, що козацтво відіграло важливу ролу у формуванні українського народу та української культури. Особливу роль відіграли І. Сірко, К. Гордієнко та П. Калнишевський. Вони зробили значний вклад у розвиток Запорізької Січі. Кожен проводив подібну політику. Головна мета їхньої політики - відєднатися від царського уряду та здобути незалежність. На превеликий жаль їм цього не вдалося досягти, але вони намагалися зробити все, що було в їхніх силах. Попри всю їхню політичну непослідовність І. Сірко, К. Гордієнко, П. Калнишевський залишаються одними із найяскравіших постатей XVII століття.