Висвітлення особливостей подільського житла у ХІХ – ХХ ст. Основні риси подільського сільського двору та характеристика його господарських будівель. Декоративне оформлення та художнє оздоблення житла. Історичний розвиток інтер’єру старовинних будівель.
Аннотация к работе
Зміст Словник термінів Вступ Розділ І. Розвиток подільського житла у ХІХ - ХХ ст.: планування та конструкція Розділ ІІ. Подільський двір та характеристика його господарських будівель Розділ ІІІ. Декоративне оформлення та художнє оздоблення житла Розділ ІV. Історичний розвиток інтер’єру житла Висновки Список використаних джерел та літератури Додатки Словник термінів Божник - кут хати, на стінах якого розміщували ікони. Сволок - брус, на якому тримається стеля в хаті. Вінкіль - тип об’єднання житла з господарськими будівлями, які розміщуються під кутом один відносно одного. Крокви - балки, що складали основу конструкції даху, на які набивалися поздовжні лати. Платви - поздовжні балки, що клалися поверху стін, до яких кріпились крокви. Балабушки - маленькі глиняні частинки, які клали у вогонь, для приготування з них фарби, що використовувалась при декорі хати. Дилі - колоте дерево яке вкладалося в гари. Лежанка - місце на печі, що використовувалось як ліжко. Власне воно колись і уособлювало собою Україну, було ніби її візитною карткою, а може й символом. Народна будівельна творчість - явище історичне, багатовимірне, яке розвивалося у руслі поступу загальнолюдської цивілізації. На перший погляд про традиційну подільську хату ми знаємо ніби багато, але водночас ще і мало. В даній роботі автор на основі ряду історичних, етнографічних праць робить спробу узагальнити і систематизувати наявний матеріал, охарактеризувати розвиток подільського житла протягом ХІХ - ХХ ст. Найбільш повним, науково обґрунтованим дослідженням з даної теми є праця Т. Косміної «Сільське житло Поділля: кінець ХІХ-ХХ ст.»1 Це перше широко узагальнююче дослідження народної архітектури подільської історико-етнографічної зони в якому розглядається народне будівництво як в історично-етнографічному, так і в історично-практичному аспектах: історія населення краю, особливості місцевих та природних умов, міжетнічні взаємини українців із сусідніми народами. Цікаві фактичні подробиці про народне житло Поділля містяться в працях видатного етнографа А. Данилюка.2 Тут він висвітлює різноманітні питання пов’язані з будівництвом, плануванням, архітектурними особливостями, як подільського так і українського народного житла загалом. Засоби художнього оформлення подільської хати розглянуто в працях М. Задорожного , М. Станкевич,3 Н. Зозулі.4 Вагомий вклад у справу вивчення архітектурно-художніх особливостей народного житла України загалом, і Поділля зокрема зробили своїми ґрунтовними працями відомі дослідники В. Самойлович5 та В. Струманський.6 В. Лозко,11 С. Павлюка12 вони подають характеристику народного житла Поділля в контексті народного житла всієї України. Територія Поділля відома тим, що тут розкопано найдавніше двохкамерне житло в східних слов’ян, воно датоване VІ - VІІ ст.1 У ХІХ на початку ХХ ст. типом житла найбіднішого населення Поділля були землянки і напівземлянки. Хата більш заможних селян - середняків являла собою наземне трикамерне житло двох видів: у північних районах побутував варіант комора сіни хата, в південних - хата сіни хатина або хата сіни хата - “дві хати через сіни” а або “ хата на дві половини ”.1 Рідко зустрічалось двокамерне житло типу - сіни хата, але існував подвоєний тип плану у декількох варіантах: сіни хата хата сіни; хата сіни сіни хата і хата сіни хата сіни.2 Проте слід зазначити, що заможність господаря виявлялась скоріше в характері експлуатації житлових камер. Такий спосіб будівництва був широко поширений в районах Західного Поділля і майже відсутній на Східному Поділлі. До середини ХХ ст. сільське житло Поділля залишалося переважно традиційно трикамерним з входом по центру (сіни, прихожа). У другій половині ХХ ст. змінюється характер прибудов. Що підтверджується даними обстеження О. Марзєєва, за якими лише 0,8 % подільських хат, мали під собою підвальний простір.1 В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. підмурівок стає результатом працьовитості і кмітливості господаря, а також історичної еволюції самого житла.2 Він дав змогу значно збільшити період експлуатації житлового будинку. За даними досліджень П.П. Чубинського, садиба найбіднішого господаря, яка складалася із однієї хати без сіней, повітки, хлівця та невеликої огорожі, коштувала 45 крб, садиба середняка, що складалась з хати із сіньми, клуні, погріба, повітки, загороди, хлівця огорожі - 138 крб, садиба заможного селянина - хата на дві половини і всі господарські будівлі в повному обсязі, коштувала - 310 крб.1 Найбільш поширеною на Поділлі можна вважати садибу в якій хата знаходиться в глибині, а господарські будівлі розміщені по дві сторони.