Спроба розвінчати історіографічний міф про сілезьких князів Яна і Генріха Генріховичів як претендентів на спадщину останніх Романовичів - Лева та Андрія Юрійовичів. Визначення його істоків в помилці археографа Райнальда, що помилково відчитав титулатуру.
Аннотация к работе
Сілезькі Пясти - претенденти на спадщину Романовичів?У сучасній українській історіографії домінує твердження, що після смерті князів Лева й Андрія Юрійовичів, про яку польський король Владислав Локетек повідомив 21 травня 1323 р. листом папу Іоанна ХХІІ, серед претендентів на спадщину останніх Романовичів були також сілезькі князі Ян і Генріх. Лінниченко, який звернув увагу на перебільшення значення німецьких переселенців у Г алицько-Волинській державі і був переконаний, що немає ніяких підстав приписувати їм запрошення Генріха глоговського, але, напевно, він перебував у невідомих нам родинних звязках із Романовичами, на підставі яких предявив свої права на їхню спадщину. Абрагам думав, що Генріх глоговський не мав підстав висувати будь-яких претензій до Русі, але, використовуючи титул “дідич Польщі”, міг додати до нього новий: “князь Галичини” тільки у тому випадку, якщо Владислав Локетек захопив якусь частину руських земель. Грушевський все-таки визнав, що сілезькі князі були претендентами на спадщину Юрійовичів і їхні титули визнав папа. Генріх ГГ (ГУ) подякував Іоанну ХХІІ за диспенсу, надану 18 жовтня 1321 р., якою узаконювалося його одруження з Матильдою - дочкою браденбурзького маркграфа Германа, адже подружжя перебувало у четвертому ступені спорідненості. їхнє весілля відбулося між 5 січня 1310 р. і 29 лютого 1312 р., найімовірніше - на початку березня 1310 р., коли Генріх із братами перебував у Берліні.