Сутність і структура зв’язного мовлення молодших школярів. Реалізація принципу розвитку мовлення на уроках української мови в початковій школі. Методичне забезпечення, програмові вимоги, перевірка ефективності вивчення прислівника, відбір вправ до теми.
Аннотация к работе
У проекті Державного освітнього стандарту з української мови (початкова ланка) визначено мету її навчання, яка полягає насамперед у „формуванні в учнів уміння будувати висловлювання в межах доступних для них тем і типів текстів. Зміст і процес навчання при цьому мають будуватися на основі комунікативно-діяльнісного підходу” [8, 28], який передбачає розвиток звязного мовлення молодших школярів як основоположний принцип початкового навчання. Формування умінь і навичок звязного мовлення - одна з основних проблем сучасної методики навчання мови, оскільки „відсутність належної кореляції між теоретичними знаннями і практичними мовленнєвими вміннями позначається на кількісних і якісних характеристиках мовлення, породжує різного типу мовленнєві помилки й недоліки” [25, 14]. З метою запобігання їм, окрім опанування теорії мови, школярів необхідно вчити „орієнтуватися в конкретній мовленнєвій ситуації, відповідно до цього добирати зміст та мовні засоби для вираження думки, володіти правилами мовленнєвої поведінки в різних умовах спілкування” [28, 62]. Гіпотеза дослідження: звязне мовлення молодших школярів, його граматична правильність, структура, синтаксичний лад як окремих речень, так і звязних висловлювань поліпшаться в результаті цілеспрямованої роботи з прислівником за умов: а) педагогічно організованого і відповідно мотивованого засвоєння учнями елементарних теоретичних відомостей про мову і мовлення, зокрема про граматичний лад мовлення і роль у ньому прислівників;Робота над правильною вимовою, чіткістю і виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням, звязним (контекстним) мовленням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку" [49, 37]. Розвиток звязного мовлення на уроках мови - це „вся робота, що проводиться вчителем спеціально і у звязку із вивченням шкільного курсу для того, щоб учні оволоділи мовними нормами, а також висловлювали свої думки в усній і писемній формі, користуючись потрібними мовними засобами у відповідності до мети, змісту і умов спілкування” [27, 19]. За умови спеціально організованого систематичного навчання молодші школярі не тільки вчаться правильно розмовляти, але й самостійно розвязувати і творити мовленнєві завдання, правильно висловлювати думки залежно від мети, місця, обставин спілкування. Їх цікавлять труднощі, що виникають при оволодінні мовленням учнями, педагогічні умови і засоби впливу на процес формування мовленнєвих умінь і навичок школярів. Матюхіна та ін.) позначають відношення між мовленням і мисленням.На уроках розвитку звязного мовлення необхідна попередня робота із зясування змісту тексту, аналізу запропонованого зразка, розбору словосполучень і речень, які входять у текст, конструювання словосполучень і речень. Складання словосполучень рядів слів шляхом поєднання їх за змістом і при зміні форми слова. а) День, сонце, ніч, ріка, поле, птахи - перелітні, зоране, повновода, місячна, яскраве, літній. б) Теплий, ніч; дзвінка, сміх; зустріти, друг; зустрітися, друг. Система підготовчих вправ, які забезпечують розвиток мовлення молодших школярів, містить „систему таких методів і прийомів навчання, як спостереження над мовним явищем, самостійна робота дітей з аналізу словосполучень і речень, робота з розповсюдження, конструювання, складання словосполучень і речень, з використання моделей словосполучень і речень у творчій писемній і усній роботі таких методичних прийомів, як порівняння, співставлення, граматичний розбір, спрямована на розвиток самостійності і творчої активності учнів” [37, 82]. Мають пізнати, що, будуючи текст, необхідно всі компоненти - зміст, структуру, мовні засоби - підпорядковувати темі і основній думці, оскільки істотними ознаками монологічного мовлення є смислова єдність і звязність. З опорою на графічні форми аналізують ці слова за звязками і роллю в реченні, ставлять питання до цих слів і на основі цього виділяють те типове, що характеризує прислівник як частину мови.Завдання вчителя під час формування поняття «прислівник» полягає в тому, щоб досягти практичного усвідомлення прислівника як лексико-граматичної групи слів; навчити розпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови; сформувати вміння вживати цю групу слів у практиці усного й писемного мовлення; домогтися, щоб учні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників [31, 27]. Процес збагачення словника молодших школярів прислівниками ми умовно поділили на три етапи: пропедевтичний (збагачення словника прислівниками); аналітико-синтетичний (конструктивний) - включення слів у вправи та мовленнєві ситуації; комунікативний (вживання прислівників у власних висловлюваннях). Закріплення одержаних відомостей про прислівник відбувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як: - виписувати з тексту дієслова з прислівниками (на які запитання відповідають виписані прислівники?); Учитель пропонує написати пять прислівників, що відповідають на питання як? і пят
План
Зміст
Вступ
Розділ І. Розвиток звязного мовлення молодших школярів як методична проблема
1.1 Сутність і структура звязного мовлення молодших школярів
1.2 Реалізація принципу розвитку мовлення на уроках української мови в початковій школі
1.3 Програмові вимоги до вивчення теми «Прислівник» у початкових класах
Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота з розвитку мовлення молодших школярів при вивченні прислівника
2.1 Методичне забезпечення вивчення прислівника в початковій школі
2.2 Відбір вправ з розвитку мовлення учнів при вивченні теми «Прислівник»
2.3 Експериментальна перевірка ефективності розвитку мовлення школярів при вивченні теми «Прислівник»