Психолінгвістичні підходи до процесу формування у молодших школярів мовленнєвих умінь і навичок. Джерела збагачення словникового запасу учнів. Організація системи уроків з української мови і розвиток зв"язного мовлення в умовах диференційованого навчання.
Аннотация к работе
Розвиток мовлення є провідним принципом навчання рідної мови в початкових класах, який пронизує і обєднує всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. У розвитку мовлення чітко визначаються такі лінії: удосконалення звуковимови і культури мовлення, робота над збагаченням, уточненням і активізацією словника, удосконалення граматичного ладу мовлення, робота над звязним мовленням. Термін “розвиток мовлення” використовується також у вузькому методичному значенні - це спеціальна навчальна діяльність учителя і учнів, направлена на оволодіння мовленням. Основними умовами успішного розвитку мовлення учнів у школі є розвиток фізіологічних механізмів мовлення; потреба спілкування, вираження думки; наявність мовленнєвого середовища, що живить розвиток мовлення дитини; оволодіння культурою мовлення. Вся робота з розвитку мовлення спирається на курс граматики, лексики, фонетики, словотворення, стилістики, а також на теорію мовлення і тексту, яка не входить в програму школи, але використовується як основа методики розвитку мовлення учнів.У контексті цих суспільних потреб особливо значущою є основна мета початкової мовної освіти, яка визначається провідною функцією рідної мови як навчального предмета: плекання національно свідомої, духовно багатої, творчої особистості учня, що володіє вміннями комунікативно доцільно вживати мовні засоби у різних сферах і видах мовленнєвої діяльності Сформувати таку людину неможливо без оволодіння мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу, прилучення до духовної скарбниці рідного народу, самоствердження в житті, творчого самовираження. Мова - система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування.[] У межах такого терміна “мовлення” досліджуються: а) фізіологічні основи мовлення, мовленнєвої діяльності; б) механізми мовлення за його видами: механізм говоріння (усне мовлення), механізм аудіювання (сприйняття і розуміння усного мовлення) і т.д.; в) кодові переходи; г) взаємозвязок мислення й мовлення; ґ) реалізація функцій мови в мовленні; д) взаємодія мов у мовленнєвій діяльності білінгва; е) процес оволодіння мовленням у дитини і надалі; є) формування “мовного чуття” (інтуїції) на різних вікових етапах тощо. Психологи виділяють такі органи мовлення та їх функції: память репрезентує процеси збереження минулого досвіду, що дають можливість ще раз використати відоме вже в діяльності, у свідомості.Конкретність мислення першокласників виявляється передусім у тому, що під час розвязання розумового завдання вони спираються на означені словами конкретні предмети, їх зображення або уявлення. Велика частина цих образів залишається лише чверть секунди, інші ж на все життя відкладаються в одній із скриньок памяті. Таких образів існує три різновиди: послідовні, мисленні й ейдетичні. Враховуючи, що поява ейдетичних здібностей можлива в дітей молодшого шкільного віку, виникає необхідність ґрунтовного дослідження їхнього мовлення в контексті взаємозвязку з іншими пізнавальними процесами (образними памяттю, мисленням, уявою тощо). Образність як лінгвістичну категорію визначають насамперед як: "мовний засіб втілення якогось абстрактного поняття в конкретних предметах, явищах, процесах дійсності, і навпаки, якихось конкретних предметів чи понять в абстрактних чи інших конкретних поняттях" (І.Р.Гальперін); "передача загального поняття через конкретний словесний образ" (О.Д.Пономарів); "здатність передавати загальне через одиничне у вигляді асоціацій, що викликають емоційне сприйняття дійсності" (А.П.Коваль).Працюючи над ілюстраціями “Букваря”, пропонує такі завдання вчитель-методист Галина Гунява з міста Чернівців: перелічити предмети за певними ознаками, назвати предмети одним словом, поширити словосполучення, скласти звязну розповідь. З перших уроків читання вчителю треба дбати про поповнення словникового запасу, а в 2 і 3 класах можна від учнів вимагати роботу з тлумачним словником, дитячою енциклопедією. У звязку з цим дуже актуальним є таке зауваження М.С.Рождественського: “Коли говорять про вивчення граматики в школі, то іноді змішують два явища: з однієї сторони, як вчення про граматичний лад, що, звичайно, не одне й те ж; у першому випадку граматика - це саме мовлення, мова, жива як життя, у другому - це відомості про мову, визначення, правила, норми, що черпаються із підручника”. Розглядаючи проблему розвитку мовлення під час вивчення рідної мови, Г.К.Лідман-Орлова зазначає, що питання про необхідність “пристосування” шкільного курсу рідної мови до завдань розвитку мовлення так чи інакше ставиться в методичній літературі більшістю дослідників. У своїх пошуках вчені виходять з положення про те, що мовна система є перш за все система функціонуюча і тому в навчанні слід предявляти мовні засоби і граматичні категорії, як одиниці функціонуючі з “вказівкою умов їх вживання у мовленні, їх усесторонніх звязків
План
План
Вступ
Розділ 1. Теоретичний аналіз розвитку мовлення молодших школярів в психолого-педагогічній літературі
1.1 Основні напрямки з розвитку мовлення молодших школярів
1.2 Психолінгвістичні підходи до змісту формування у молодших школярів мовленнєвих умінь і навичок
Розділ 2. Психолого-педагогічний аналіз методичних шляхів розвитку звязного мовлення молодших школярів
2.1 Джерела збагачення словникового запасу учнів
2.2 Способи організації системи уроків української мови та розвитку звязного мовлення в умовах диференційованого навчання
2.3 Методичні рекомендації вчителям щодо використання системи комплексних вправ в контексті проблеми мовленнєвого розвитку учнів 1-4 класів