Розвиток земельного законодавства у країнах Західної Європи періоду Середньовіччя та відносини, які воно регулювало. Зв’язок розвитку законодавства із зародженням феодалізму, охарактеризовано порядок володіння, розпорядження, користування землею.
Аннотация к работе
Розвиток земельного законодавства країн Західної Європи періоду СередньовіччяУ Західній Європі періоду Середньовіччя існувала незначна кількість суто земельних законів, тож майже всі законодавчі акти містили положення, основним завданням яких було регулювання земельних відносин з метою забезпечення прав на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави, а також створення умов для раціонального використання землі. За свідченнями Цезаря, германці селилися родами й родовими союзами, не мали приватної власності на землю, та, ймовірно, не було приватного користування землею, у чому вбачається общинний характер володіння нею. Управляючи державою як особистим господарством, король надавав їй у приватну власність земельні угіддя, що раніше становили всенародну, племінну власність, у подальшому розраховуючи на підтримку великими землевласниками своєї влади. Інститут прекарія виражався у трьох формах: 1) селянин одержував землю у тимчасове користування; 2) віддаючи свій земельний наділ (як правило, унаслідок залогу землі у забезпечення боргу), селянин отримував його назад у володіння; 3) «прекарій подарований» - прекарист уже підпав під економічну залежність від феодала і під його тиском віддав землю, отримавши її назад як держання. Наступні королівські законодавчі акти ХІІ-ХІІІ ст. містили низку положень щодо регулювання земельних відносин: Велика асиза, у якій регулювалися питання щодо збереження права на володіння землею та порядок вирішення спорів у суді щодо питань землеволодіння; Асиза про озброєння, яка містить положення про те, що кількість озброєння залежить від кількості землі, якою володіє особа; Велика хартія вольностей 1215 р., яка містить положення про повернення землі королем, якої була позбавлена особа без законного вироку; про позбавлення короля земель у разі недотримання ним зобов’язань; встановлено фіксований розмір сплати рельєфу з рицарського феоду; Третій Вестмінстерський статут 1290 р. майже в повному обсязі був присвячений регулюванню земельних відносин.