Розвиток тематичних груп італійської лексики в українській мові - Курсовая работа

Слабка вивченість історії окремих структурних рівнів української мови і їх деяких ланок настійно вимагає розгортання й уточнення, зокрема за даними писемних памяток, монографічних досліджень як історії окремих ланок різних структурних рівнів мови, так і опису її окремих хронологічних зрізів. Враховуючи, що українська мова на певному етапі органічно поглинула в себе значну частину лексики латинської мови, а також з огляду на те, що в сучасному українському мовознавстві ця тема не досить ґрунтовно досліджена, вважаємо, що вивчення становлення різних тематичних груп італійської лексики як однієї з основних мов, розвинутих на базі латинської, має актуальність і сьогодні. Обєкт дослідження - тематичні групи італійської лексики, що досліджувались на матеріалі етимологічного словника української мови, виданого АН УРСР у 1982 р. Історія вивчення української мови», сюди ж можна зарахувати «Дослідження з мовознавства в Українській РСР за сорок років» (Вид-во АН УРСР, 1957). Праця Григорія Півторака «Українці:звідки ми і наша мова» наводить яскраві приклади перебігу історії української мови у світовому контексті.У першому розділі курсової роботи ми дослідили історію вивчення груп лексики української мови з точки зору походження, спираючись на існуючі видання праць з теорії мови.Переходячи в іншу мову, слово пристосовується до її закономірностей, входить у її лексичну систему. Так, в українській мові лексема «майдан» чоловічого роду, а «чадра» - жіночого, хоч у татарській та турецькій мовах, з яких запозичені ці лексеми, вони ніякого роду не мають (тюркським мовам не властива ця граматична категорія) [1; 220]; Відносно того, якими шляхами запозичуються слова, запозичення бувають: прямі - з мови в мову: стьожка, хвороба, повидло, ковадло запозичені безпосередньо з польської; башлик, сарай, карий - із татарської[2; 58]; За ступенем адаптації розрізняють: засвоєння - слова, що вже повністю фонетично й граматично пристосувалися до української мови; наприклад, у запозичених словах дріт, колір, папір, як і в незапозичених, відбувається чергування голосних; колишнє французьке слово пальто відмінюється, як і будь-яке українське: пальта, у пальті і т. д.; не відчувається іншомовного походження в запозичених словах левада, лиман, базар, кавун[2; 66]; власне запозичення - слова, у яких процес фонетичного й граматичного пристосування ще не завершився; наприклад: бюро, журі, ательє, тротуар - із французької мови; джентльмен, траулер - з англійської; бухгалтер, ландшафт - із німецької; такі слова мають невластиві українській мові сполучення звуків, форми[2; 68];У другому розділі нами було досліджено розвиток тематичних груп італійської лексики в українській мові, для чого треба описати історичні зміни в італійській мові, подати тлумачення тих шляхів, якими іншомовна лексика проникала протягом століть у власне українську.Історія італійської мови дуже складна, але сучасний стандарт мови був сформований нещодавно. Найдавнішими текстами, в яких зафіксовані зразки як латині, так і італійської, були законодавчі укази під час правління Беневенто в 960-963 р. р. н.е. За лінгвістичним критерієм, італійська мова належить до індоєвропейської сімї мов, а точніше - до романської підгрупи італійської групи. У латині було багато відмін слова, що в італійському було висловлено окремими словами, фразами і порядком слів[13; 119]. Останній крок в еволюції італійського був зроблений групою авторів, що оселилися у Флоренції з метою підняття статусу італійської мови.Важлива роль у вивченні таких процесів належить дослідженню шляхів проникнення іншомовної лексики в українську мову та її класифікації за походженням. Остання визначається як розділ науки про мову, в якому вивчається лексика (від гр. lexis - слово) мови, її словниковий склад [3; 122]. Терміном "лексика" прийнято позначати всю сукупність слів у мові і всю сукупність значень, які закріпилися за словами в процесі багатовікового всенародного користування мовою. Лексикологія вивчає словниковий склад мови з різних точок зору: досліджує внутрішнє членування словника мови, виявляючи в ньому лексику споконвічну й лексику запозичену, інтернаціональну й національну, загальновживану і професійну, нейтральну і емоційно забарвлену, активну й пасивну, нову й застарілу; в лексикології вивчаються також однозначні й багатозначні слова, омоніми й синоніми, пароніми й антоніми, а також інші групи слів. Лексика італійської мови може вивчатися: з погляду словникового складу в цілому, його кількісного обсягу, походження, системи; з погляду значення слів, природи,типів цих значень і їх звукового оформлення, звязків лексем з іншими словами цієї мови та інших, споріднених з нею.Запозичення з італійської мови беруть початок у XVII-XVIII ст. При прямому запозиченні слово переносилося в українську мову з італійської у тому вигляді, в якому воно існувало у момент запозичення, оформлюючись відповідними звуковими засобами нашої мови без будь-яких структурних змін: італійське бандит синонімізується з українським сл

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історія вивчення груп лексики української мови за походженням

1.1 Короткий огляд літератури з теорії питання

1.2 Особливості лексичних запозичень

Розділ 2. Розвиток тематичних груп італійської лексики в українській мові

2.1 Історичні зміни в італійській мові

2.2 Лексична структура запозичень з італійської мови

2.3 Класифікація тематичних груп італійської лексики

Висновки

Список використаної літератури