Історія розвитку сільського господарства на території історичних комітетів Угорщини: Саболч, Сатмар, Берег, що залишилися після Тріанона і Парижської угоди. Аналіз років від колективізації сільського господарства до демократичних перетворень 1990 року.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукЗахист відбудеться 22 листопада 2002р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.61.051.04 Ужгородського національного університету за адресою: м. З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Ужгородського національного університету за адресою: м. Захищається текст дисертації, де розглядається історія розвитку сільського господарства на території історичних комітетів Саболч, Сатмар, Берег, що залишилися після Тріанона і Парижської угоди, до 1961 року. У даному регіоні навіть після перетворень тільки зрідка зявлялися роботи, у яких робився аналіз і узагальнення подій, а в основному публікувалася інформація і документи, що в загальних рисах висвітлюють цей період. В ній глибоко й обєктивно висвітлюються три переломні етапи в сільському господарстві Угорщини, у тому числі і в Північно-Східному регіоні: розподіл землі серед селян у 1945 році, колективізація земельних ділянок, яка завершилась в 1961 році та події 1953-54, 1956 років.За останні 47 років сільське господарство Угорщини, у тому числі і в Північно-Східному регіоні (область Саболч, Сатмар і Берег), пройшло три переломних етапи: розподіл землі серед селян у 1945 році, колективізація, яка завершилася в 1961 році; повернення і приватизація землі приватним особам, що почались у результаті політичних реформ у 1990 році. Не вивчалося питання про ставлення місцевої влади до приватників, що відмовилися від вступу в колгоспи. одночасно випячувалися переваги колективного ведення господарства, замовчуючи про його недоліки. Протягом 90-х років ХХ століття земельна власність в Угорщині набула майже такого характеру, який був у 1945 році після розподілу земель серед селян. Наведені в даній дисертації факти й аналіз суперечливих подій дають можливість уникнути повторення тих помилок, які були зроблені в сільському господарстві країни за період режимів Ракоші і Кадара. У 1948 році ця проблема була вирішена насильним шляхом, в результаті якого були створені колгоспи за взірцем Радянського Союзу, недивлячись на опір селян, які не мали жодного досвіду колективного ведення сільського господарства.У вступі обгрунтовується актуальнність теми дисертації, визначаються мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, визначаються методологічні основи дослідження, хронологічні рамки, вказується форма апробації результатів дисертаційної роботи і публікацій з теми, що досліджується. З нагоди 40-річчя визвольного руху 1956 року зявилося багато публікацій з історії розвитку сільського господарства (Нора Дікан, Жигмонд Дьормоті, Йожеф Ботар, Шандор Орбан). На підставі інформації, отриманої з мнографій і архівних документів ми намагалися відзначити той факт, що і на даному етапі рівень розвитку сільського господарства в цьому регіоні був істотно нижчим, ніж по всій країні. До кінця коаліційного правління в країні (1948) сільське господарство дозріло для реформ в інтересах зміни структури власників земельних ділянок, скасування заборони на купівлю землі, створення середніх і великих селянських господарств. Нездійсненні задачі, поставлені партією перед сільським господарством у першій пятирічці, введення системи обовязкового постачання сільськогосподарської продукції, знищення середніх і великих селянських господарств, гоніння на "куркулів" і введення карткової системи створили в країні умови господарювання в режимі воєнного часу.Слід відзначити, що з процесом колективізації змінилася не тільки структура власників землі, але й були впроваджені нові методи ведення господарства, змінена структура культур, що вирощувалися. У дисертації ми постаралися узагальнити етапи розвитку сільського господарства регіону в період 1945-1961 років, відзначити той факт, що в результаті колективізації були створені умови для корінної зміни суспільного становища і рівня життя селянства.