Дослідження властивостей розумово відсталих школярів до просторового орієнтування шляхом розроблення системи корекційно-розвивальних вправ на міжпредметній основі. Компоненти орієнтування: у схемі власного тіла, у напрямках простору і його ознаках.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наукНауковий керівник: МЕРСІЯНОВА Галина Миколаївна, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Інституту спеціальної педагогіки АПН України. Захист відбудеться "30 вересня" 2008 р. о 15.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради в Інституті спеціальної педагогіки АПН України (04060, м. З дисертацією можна ознайомитися у науковій частині Інституту спеціальної педагогіки АПН України за адресою: 04060, м.Актуальність обраної теми дослідження визначається положеннями концепції "Спеціальна освіта осіб з особливостями психофізичного розвитку в найближчі роки та на перспективу" (1996) та Державного стандарту спеціальної освіти дітей з особливими потребами (2003), де обґрунтована необхідність перегляду чинного підходу до спеціальної освіти, її структури, мети, завдань та змісту навчання розумово відсталих школярів. У психолого-педагогічній літературі питання корекційно-розвивального навчання розумово відсталих дітей ґрунтовно представлено у дослідженнях вітчизняних і зарубіжних учених. Дослідники вказують на виняткову значущість цієї проблеми для орієнтування розумово відсталих дітей у навколишньому середовищі та успішного оволодіння знаннями й уміннями з усіх предметів, що вивчаються в допоміжній школі. Теоретичний аналіз літературних джерел з даної проблеми свідчить, що ґрунтовно розглядали питання, повязані з формуванням знань і вмінь із просторового орієнтування у розумово відсталих дітей дошкільного віку, такі науковці, як О.П. Разом з тим у науково-методичній літературі з досліджуваної проблеми недостатньо даних про особливості розвитку компонентів просторового орієнтування в розумово відсталих учнів початкових класів; не проводилися дослідження розвитку просторового орієнтування у першокласників на початку шкільного навчання та його залежність від умов перебування дитини до вступу в допоміжну школу.У першому розділі "Проблема розвитку просторового орієнтування дітей у психолого-педагогічній літературі та практиці спеціальних шкіл" проаналізовано загальну та спеціальну психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження, розкрито зміст поняття просторового орієнтування, викладено результати аналізу сучасного стану практики навчання молодших школярів в аспекті пошуку ефективних шляхів розвитку просторового орієнтування у розумово відсталих учнів. Основними компонентами просторового орієнтування визначено: орієнтування у схемі власного тіла, відображення віддаленості предмета та його місцезнаходження, орієнтування у напрямках простору та у просторових відношеннях між предметами (Г.О. При цьому 4 бали одержували учні за самостійне практичне виконання та правильне словесне позначення просторових характеристик; 3 бали - за самостійне практичне виконання, коли словесне позначення просторових характеристик здійснювалось лише за допомогою експериментатора (учням пропонувалися варіанти відповідей, серед яких потрібно було обрати правильний); 2 бали - коли практичне завдання виконувалось самостійно, а просторові характеристики правильно не називалися навіть за допомогою експериментатора; 1 бал - коли завдання практично не виконувалось, але правильно словесно позначалась просторова характеристика (самостійно чи за допомогою експериментатора); 0 балів - коли не виконувалось завдання практично і не називалися просторові характеристики. Аналіз даних про розвиток просторового орієнтування у досліджуваних показує, що високий рівень просторового орієнтування, хоча і він був зовсім незначний, мали лише ті учні, які перебували в дошкільних закладах для дітей із вадами розумового розвитку та у спеціальних навчальних закладах; достатній і середній рівні розвитку просторового орієнтування мали трохи більше учнів, які перебували у цих самих закладах. Зокрема, високий рівень орієнтування у схемі власного тіла мали 10,3 %, достатній - 19 %, середній - 25,9 %, а низький рівень - майже половина учнів (44,8 %); з орієнтування в напрямках простору високий рівень мали лише 6,9 % учнів, достатній - 19 %, середній - 32,8 %, низький - 41,4 %; щодо просторових відношень предметів, то високий рівень мали ще менше учнів - 3,4 %, достатній - 12,1 %, середній - 27,6 %, а низький - 56,9 %; орієнтування в просторових ознаках предметів (форма, величина) виявилося для учнів достатньо складним: високий рівень мали 5,2 % дітей, достатній - 17,2 %, середній - 29,3 % і майже половина учнів - низький рівень - 48,3 %.Просторове орієнтування - це складний системний механізм в основі якого лежать процеси сприймання, уявлення та беруть участь аналізатори (зоровий, слуховий тощо), завдяки яким визначаються просторові ознаки та відношення між обєктами.