Історико-педагогічна трансформація інституту батьківства в теорії української етнопедагогіки та практиці виховної діяльності сім’ї. Аналіз ролі і значення української жінки-матері в родині та загальному процесі національно-культурного розвитку нації.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П. Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наукРоботу виконано в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини, Міністерство освіти і науки України Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Сивачук Наталія Петрівна Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, завідувач кафедри української літератури та народознавства Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України Євтух Микола Борисович, АПН України, академік-секретар відділення педагогіки і психології вищої школи кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Постовий Віктор Григорович, Інститут проблем виховання АПН України, завідувач лабораторії сімейного виховання Провідна установа: Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Захист відбудеться 9 червня 2005 р. о 1630 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.01 Національного педагогічного університету імені М.П.Оновлення національної системи освіти і виховання в Україні зумовлює нову парадигму педагогіки родинного виховання, яка стає сьогодні важливою ланкою виховання громадянина Української держави ХХІ століття. Значний вплив на формування поглядів щодо інституту батьківства, стосунків батьків і дітей у сімї, значення виховного впливу інституту на розвиток дитини мала педагогічна діяльність А.Макаренка та В.Сухомлинського. У працях С.Бабишина, З.Болтарович, О.Вишневського, М.Євтуха, П.Ігнатенко, Г.Кловак, В.Костіва, В.Кузя, О.Любара, Т.Мацейків, В.Мосіяшенко, Н.Побірченко, Н.Рогальської, Ю.Руденка, З.Сергійчук, О.Семеног, Н.Сивачук, М.Сметанського, О.Сухомлинської, П.Щербаня, Л.Юди та інших продовжено дослідження прогресивних здобутків української педагогіки та етнопедагогіки, розкрито значення та вплив інституту батьківства на становлення особистості в різні історичні періоди. Необхідність науково-історичного аналізу ролі батьківства у вітчизняній етнопедагогіці та відсутність цілеспрямованих досліджень, які комплексно відображали б трансформацію поглядів на інститут батьківства, зумовили вибір теми дисертації “Розвиток поглядів на інститут батьківства в історії української етнопедагогіки”. Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вперше встановлено і науково обґрунтовано феномен інституту батьківства та введено до наукового обігу поняття “інститут батьківства”; здійснено системний аналіз поглядів на інститут батьківства в історії української етнопедагогіки і на його основі визначено періоди розвитку інституту батьківства у вітчизняній етнопедагогічній теорії та практиці виховної діяльності сімї; до наукового обігу введено поняття “пасіонарність української жінки-матері” та обґрунтовано його вживання.У першому розділі - “Інститут батьківства як соціально-педагогічне явище” - теоретично обґрунтовано феномен інституту батьківства, здійснено ретроспективний аналіз літературних джерел, що відображають формування засад інституту батьківства в історії вітчизняної педагогіки ІХ - ХХ ст., висвітлено роль, значення та функції батьків у творах усної народної творчості і традиціях родинно-побутової культури українців. Здійснивши науковий аналіз базових понять дослідження: “сімя”, “родина”, “соціалізація”, “первинна соціалізація” та розглянувши проблему ефективності батьківського впливу, встановлено, що інститут батьківства відіграє головну роль у системі первинної соціалізації дитини. Отже, інститут батьківства - це запроваджений порядок в сімї, що регулює взаємовідносини між батьком, матірю та дитиною, встановлює роль і статус кожного вихователя та здійснює процеси первинної соціалізації дитини та міжпоколінної трансмісії культурно-педагогічних надбань народу. Ретроспективний аналіз джерел вітчизняної педагогіки ІХ - ХХ століть переконливо доводить, що педагоги, психологи, етнографи, богослови, відомі діячі цього періоду визнавали актуальність проблем діяльності інституту батьківства та досліджували їх. О.Духнович уперше використав народну спадщину в науковій педагогіці та частково розкрив народні погляди на виховний інститут, вказуючи на перевагу виховного впливу матері у порівнянні з батьком.На основі теоретичного узагальнення праць педагогів, психологів, етнографів, соціологів запропоновано робочу дефініцію поняття “інститут батьківства” як запроваджений порядок в сімї, що регулює взаємовідносини між батьком, матірю та дитиною, встановлює роль і статус кожного вихователя та здійснює процеси первинної соціалізації дитини та міжпоколінної трансмісії культурно-педагогічних надбань народу.