Розвиток німецьких антропонімів в історичному та мовно-географічному аспектах - Курсовая работа

Розділ ономастики, що займається безпосередньо дослідженням особових імен називається антропонімікою, а вся сукупність особових імен - антропонімією. Серед учених, які присвятили свої дослідження проблематиці німецької антропоніміки, значний внесок зробили радянські та вітчизняні вчені Алімбекова Л., Агєєва Р., Ботцева Т., Єртакова Н. та ін., а також німецькі мовознавці А. Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що історичний та мовно-географічний аналіз німецької антропонімії, а також вивчення її функціонування у німецькому мовленні дає можливість дослідити розвиток німецьких імен та прізвищ у різних регіонах Німеччини від найдавніших часів до наших днів, а також відтворити їх денотативне значення у процесі розвитку німецької мови. Попередні дослідження були трохи односторонніми і імена та прізвища розглядалися лише в одному аспекті, що, на нашу думку, давало не досить чітку картину їх появи, становлення та зміни у процесі розвитку німецької мови. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона робить внесок у подальше опрацювання проблеми дослідження німецьких антропонімів, в розробці низки теоретичних положень у сфері реконструкції німецьких антропонімів, у поглибленні теорії первинної номінації шляхом аналізу імен та прізвищ у різні періоди існування мови.Обєктом ономастичних досліджень є, як відомо, власні імена, притаманні певному народові від початку або запозичені з інших мов, до того ж за ступенем «архаїчності», тобто приналежності до одного із найдревніших пластів словникового запасу будь-якої мови, власні імена займають одне із центральних місць. Цікавість до власних імен проявляли, древньогрецькі, древньоримські вчені. Круг питань, що були висвітлені в наукових працях з ономастики, досить широкий: лексикографування фактичного матеріалу; фактори, що впливають на історичний розвиток власних імен мовного та соціально діалектичного характеру; фонологічні, морфологічні та семантичні особливості власних імен, їх географія. Зайбіке, присвячена власним іменам, де, по суті справи, висвітлюються всі аспекти німецької антропоніміки - термінологічний, історичний (імя, як відображення історії та культури німецького народу), соціологічний і, тісно з ним повязані, стилістичний і географічний аспекти (використання та нормативність імен в різних соціумах і територіях, їх суспільна оцінка), логічний (значення власних імен, їх апеллятивізація), - а також специфічні ономастичні питання (фонетика, морфологія, словотвір). Спеціалісти різних профілів зацікавлені при вивченні в отриманні найбільш повної і точної інформації, яку несе імя: про час і місце його утворення, про людей, що його утворили, про реалії, які його супроводжували.Метод (від грец. methodos «шлях дослідження, пізнання») - система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці, тобто спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності [16;19;20]. Методологія (від метод і грец. logos «слово, вчення») - 1) вчення про наукові методи пізнання; 2) сукупність методів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки її обєкта. У радянській науці цей термін переважно вживався в іншому (вужчому) значенні: філософська основа вчення, дослідження. Термін метод не однозначний: його застосовують у загальнонауковому, філософському значенні, у спеціально-науковому (що стосується окремої галузі науки - фізики, хімії, математики, історії, літературознавства, мовознавства тощо) і у значенні, яке збігається зі значенням терміна методика.В описовому методі розрізняють такі послідовні етапи: 1) виділення одиниць аналізу (фонем, морфем, лексем, конструкцій тощо); 2) членування виділених одиниць (вторинна сегментація): поділ речення на словосполучення, словосполучення на словоформи, словоформи на морфеми, морфеми на фонеми, фонеми на диференційні ознаки; 3) класифікація й інтерпретація виділених одиниць. Прийоми зовнішньої інтерпретації бувають двох видів: а) за звязком з позамовними явищами (соціологічні, логіко-психологічні, артикуляційно-акустичні); б) за звязком з іншими мовними одиницями (прийоми міжрівневої інтерпретації). Мерінгером, згідно з яким історію слова вивчають разом з історією позначуваної словом речі; прийом тематичних груп, тобто груп слів, повязаних спільною темою (назви певних груп рослин, назви птахів, назви одягу, назви взуття, назви погодних явищ, часових понять, почуттів тощо); прийом стильового аналізу (стилістична характеристика словникового складу мови та засобів художнього твору). Логіко-психологічні прийоми застосовують у дослідженні звязку змісту мовних одиниць і категорій з одиницями мислення (співвіднесеність слова і поняття, речення і судження; різні типи значень і мовних категорій; актуальне членування речення, глибинна семантична структура речення та ін.). Прийоми міжрівневої інтерпретації полягають у тому, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниц

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 АНТРОПОНІМІЧНА СИСТЕМА НІМЕЦЬКОЇ МОВИ ТА ЇЇ СПЕЦИФІКА

1.1. Специфіка антропонімічної системи німецької мови

1.2. Методи дослідження антропоніміки

1.2.1. Описовий метод

1.2.2. Порівняльно-історичний метод

1.2.3. Метод лінгвістичної географії

Висновок

Розділ 2 ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПРІЗВИЩ. ПРІЗВИЩА В МОВІ ЯК ВАЖЛИВИЙ АСПЕКТ РОЗВИТКУ НІМЕЦЬКОЇ АНТРОПОНІМІЇ

2.1. Прізвиська. Типи прізвиськ

2.2. Утворення прізвищ та їх типи

2.2.1. Прізвиська та прізвища

2.2.2. Прізвища, що походять від імен

2.2.3. Прізвища від назв походження

2.2.4. Прізвища, що позначають рід заняття

2.3. Географія прізвищ

Висновок

Розділ 3 ІСТОРІЯ ПОЯВИ ТА РОЗВИТКУ НІМЕЦЬКИХ ІМЕН

3.1. Імена греків, римлян та ізраїльтян. Узгодження між германськими та грецькими іменами

3.2. Світ германських імен

3.2.1. Історичний розвиток германських власних назв

3.2.2. Германські імена іншомовного походження

3.2.3. Передумови появи християнських імен

3.2.4. Мода на імена

3.3.Старогерманські повні імена, що використовувались як прізвища

3.3.1.Похідні форми старогерманських імен, що служили прізвищами

Висновок

Висновки

Список використаних джерел