Теоретичні основи проблеми розвитку мовних здібностей у молодших школярів з точки зору психології. Шляхи та методи розвитку мовлення. Розробка та методика проведення заняття в початкових класах загальноосвітньої школи. Робота над словниковим запасом.
У той же час одна з основних претензій, що предявляються суспільством до якості підготовки учнів загальноосвітніх установ, полягає в тому, що учні не можуть висловити свою думку словами, зазнають труднощів у вербальній передачі наявних знань, що характеризує невисокий рівень розвитку мовної здатності майбутніх випускників. Назріла нагальна необхідність у створенні програм і методик, а також в освоєнні і розробці технологій, що дозволяють педагогам оптимізувати процес розвитку мовних здібностей школярів. Наукове обґрунтування і розробка технології розвитку мовних здібностей припускає опору на теорії розвитку мови і мови в онтогенезі. Павлов розглядає мовну здібність у функціонально-знаковому аспекті і вважає її якимось аналогом системи мови. Шахнарович вважає, що тільки психолінгвістичний аналіз мовної діяльності в різних аспектах її реалізації може допомогти відповісти на питання про те, що ж слід розуміти під поняттям мовна здібність.Завдяки мовленню як засобу спілкування індивідуальна свідомість людини, не обмежуючись особистим досвідом, збагачується досвідом інших людей, причому в набагато більшій мірі, ніж це може дозволити спостереження і інші процеси немовленнєвого, безпосереднього пізнання, здійснюваного через органи чуття: сприйняття, увага, уява, память і мислення. Через мову психологія і досвід однієї людини стають доступними іншим людям, збагачують їх, сприяють їх розвитку.[4, C. Більшість психологів розглядає мовлення як мовленнєву діяльність, яка виступає або у вигляді цілісного акту діяльності (якщо вона має специфічну мотивацію, що не реалізовується іншими видами діяльності), або у вигляді мовленнєвих дій, включених в немовленнєву діяльність. Мовлення разом з тим несе в собі певний зміст, що характеризує особу тієї людини, яка ним користується. Дана теорія, проте, не в змозі задовільно і повністю пояснити процес засвоєння мовлення, зокрема ту швидкість, з якою в ранньому дитинстві дитина освоює мовлення.Кожна педагогічна система розвитку дитячих мовленнєвих здібностей повинна з необхідністю передбачати розвиток у дітей мислення (особливо образного) і уяви, а також оволодіння дітьми довільністю (вмінням визначати мету і досягати її), самостійністю і свободою мовленнєвої поведінки (обирати тему висловлювання, засоби її розкриття, найкращого, найточнішого оформлення). Робляться спроби розробити теоретичні засади методики розвитку мовлення у звязку з тим, що до мовлення почали підходити не тільки як до результату висловлення (тексту), але і як до процесу (мовленнєвої діяльності). Щоб ефективно навчати мовленнєвої діяльності, вчитель повинен знати психологічні закономірності її сприйняття, розуміння, відтворення і виробництва, тобто мати елементарне уявлення про механізми мовлення, про структуру мовленнєвої діяльності: мотивацію, мовленнєву інтенцію, орієнтування в умовах спілкування, про внутрішнє і зовнішнє мовлення, про короткочасну і довгочасну память, про асоціативну природу людської памяті, про випереджувальний синтез і повязане з ним чуття мови, про свідоме і підсвідоме в засвоєнні мови, про роль логічного і емоційного чинників у засвоєнні мови. Щоб створити оптимальні умови для роботи з розвитку мовлення учнів, слід ураховувати наведені особливості мовленнєвої діяльності, а саме: розвиток мовлення тісно повязувати з розвитком мислення; навчання мовлення розглядати як навчання мовленнєвого спілкування виучуваною мовою (учити спілкування через спілкування); навчання мовлення повязувати з комунікативно-діяльнісними потребами учнів, з їх конкретним життям і діяльністю (навчально-трудовою, громадською, ігровою, сімейною, шкільною і так далі). Щоб створити оптимальні умови для роботи з розвитку мовлення учнів, слід ураховувати наведені особливості мовленнєвої діяльності, а саме: розвиток мовлення тісно повязувати з розвитком мислення; навчання мовлення розглядати як навчання мовленнєвого спілкування виучуваною мовою (учити спілкування через спілкування); навчання мовлення повязувати з комунікативно-діяльнісними потребами учнів, з їх конкретним життям і діяльністю (навчально-трудовою, громадською, ігровою, сімейною, шкільною і так далі).Діти набувають основ мовлення, взаємодіючи з батьками, братами, сестрами, вчителями, однолітками, а також у процесі навчальної діяльності. Характер цих взаємодій і їх роль у розвитку мовлення школяра може бути різним. Якщо педагог допомагає дитині в процесі організації навчання набуття нових знань і навичок, необхідних для того, щоб навчитися читати та писати, то взаємодія з однолітками дає змогу в невимушеній обстановці обговорювати проблеми, ділитися своїми думками, переживаннями. Працюючи з однокласниками, учні молодшого шкільного віку більше розмовляють, ніж під час роботи з учителем. Величезний вплив в даному процесі надає навчальна діяльність дітей і дія мовлення вчителя на учнів.
Вывод
Розвиток мовлення у молодших школярів є складним процесом, який залежить від соціокультурного контексту. Діти набувають основ мовлення, взаємодіючи з батьками, братами, сестрами, вчителями, однолітками, а також у процесі навчальної діяльності. Характер цих взаємодій і їх роль у розвитку мовлення школяра може бути різним. Батьки найбільше долучаються до цього процесу завдяки постійному спілкуванню з дітьми, а не тільки завдяки спеціальним заняттям з ними. Якщо педагог допомагає дитині в процесі організації навчання набуття нових знань і навичок, необхідних для того, щоб навчитися читати та писати, то взаємодія з однолітками дає змогу в невимушеній обстановці обговорювати проблеми, ділитися своїми думками, переживаннями. Працюючи з однокласниками, учні молодшого шкільного віку більше розмовляють, ніж під час роботи з учителем. Загалом, соціальні взаємодії дітей створюють більше передумов для підвищення рівня розвитку мовлення, ніж спеціальне оволодіння елементами усного та писемного мовлення.
Опанування письма і читання у початкових класах відкриває додаткові можливості для подальшого розвитку лексичного, граматичного і стилістичного аспектів мовлення дитини. У молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається внутрішнє мовлення, яке є важливим механізмом розумової діяльності. Виявляється воно під час розвязання різноманітних завдань, мислення, планування, запамятовування тощо.
Величезний вплив в даному процесі надає навчальна діяльність дітей і дія мовлення вчителя на учнів. Саме від вчителя залежить формування і успішний розвиток мовлення дітей в молодшому шкільному віці. На практиці вчитель постійно вирішує двоєдине завдання: 1. Як донести знання, щоб їх якнайкраще зрозуміли учні;
2. Піднімати рівень розвитку мовлення учнів.
Потрібно одночасно привчати учнів користуватися цими словами при вирішенні конкретних навчальних завдань, оскільки пасивний словниковий запас є всього лише підмогою для пасивного мовлення, для розуміння, а активний словниковий запас допомагає висловлювати думки. Для цього слід давати можливість учням частіше висловлюватися, застосовувати активні форми ведення занять (бесіди, дискусії). Особливу увагу при цьому треба звертати на мовчазних, замкнутих учнів, на тих хто сумнівається в своїх знаннях, в здатності сказати що-небудь цікаве, нове. Таким чином розвиток мовлення учнів - одне з найважливіших завдань діяльності вчителя.
Під час проведення дослідження було виявлено, що розвиток мовлення учнів молодшого шкільного віку в процесі навчальної діяльності досягає досить високого рівня. Учні інтенсивно засвоюють мовлення вчителя і з відносною легкістю, усвідомлено відтворюють його.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
