Розвиток комунікативних навичок у підлітковому віці засобами фасилітаційного впливу - Автореферат

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наукРоботу виконано на кафедрі педагогіки вищої школи та прикладної психології Державного вищого навчального закладу «Університет менеджменту освіти». Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор Лушин Павло Володимирович, Державний вищий навчальний заклад «Університет менеджменту освіти» кафедра педагогіки вищої школи та прикладної психології, завідувач. Захист відбудеться “21” січня 2011 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.455.02 у Державному вищому навчальному закладі «Університет менеджменту освіти»: 04053, м.Найбільш перспективним у цьому плані може стати психолого-педагогічне забезпечення навчально-виховного процесу, що ґрунтується на діалогічному підході і передбачає субєкт-субєктну взаємодію учасників процесу та їх самоактуалізацію, розвиток та активну реалізацію творчого потенціалу підростаючого покоління в системі взаємодії та співпраці з іншими людьми. У законі України «Про освіту», Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття), Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки одним з надзвичайно важливих завдань визнається завдання формування у дітей та молоді вміння міжособистісного спілкування. З дитячих років і до літнього віку особистість - індивідуально-неповторний субєкт і, водночас, обєкт виховання, що здійснюється у формі міжособистісної взаємодії і своїм змістом має набуття певних якостей і вмінь через комунікативний контакт з іншими людьми. Особливо актуальним є дослідження проблеми розвитку комунікативних навичок підлітків, оскільки міжособистісне спілкування належить до найважливіших для них сфер життєдіяльності, що покликане задовольнити властиві цьому віку потреби в самопізнанні й самовдосконаленні. Для вирішення поставлених завдань використано комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження, який включав: загальнонаукові теоретичні методи (аналіз, систематизація й узагальнення, порівняння, синтез виявили стан розробленості досліджуваної проблеми та визначили загальну логіку розвязання проблеми науковцями; моделювання слугувало для створення концептуальної моделі розвитку комунікативних навичок підлітків);У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми розвитку комунікативних навичок підлітків» здійснено теоретичний аналіз й узагальнення наукових вітчизняних і зарубіжних праць з проблеми дослідження комунікативних навичок особистості; висвітлено основні концептуальні підходи, інтерпретації та взаємозвязки досліджуваного нами феномену; здійснено структурну організацію. Теоретичний аналіз літературних джерел з вікової психології дозволив виявити специфіку розвитку комунікативних навичок у підлітковому віці та технологію їх формування в рамках традиційної освітньої моделі. Окреслено підхід до вирішення даної проблеми завдяки впровадженню нетрадиційних умов навчання, зокрема, використанню фасилітаційного впливу з метою розвитку комунікативних навичок у підлітковому віці. Визначено, що комунікативні навики являють собою індивідуально-психологічні властивості особистості, що розвиваються в процесі взаємодії і проявляються у здатності виконувати ефективну комунікативну діяльність Субєкт-субєктна взаємодія - це спільні дії педагога і учня у педагогічному процесі, для яких характерні діалогічність і орієнтація на особистість, відмова від прямої і репресивної педагогічної дії, внаслідок чого відбувається особистісний розвиток як учителя, так і учня.У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове розвязання проблеми розвитку комунікативних навичок підлітків в умовах недирективного навчання - фасилітації. Комунікативні навички визначаємо як інтегральні індивідуально-психологічні властивості особистості, що розвиваються в процесі взаємодії і проявляються у здатності виконувати ефективну комунікативну діяльність. При цьому психотехнічний компонент повязаний з комунікативною стороною спілкування і виявляється в здатності встановлювати й підтримувати контакти за допомогою вербальних і невербальних засобів спілкування, експресивний - повязаний з емпатійними функціями спілкування та інтерактивний - безпосередньо із взаємодією між учасниками спілкування. Показано, що напрацьовані нині традиційні форми та методи навчання підлітків не забезпечують належний розвиток окремих структурних компонентів комунікативних навичок через домінування субєкт-обєктних відносин у традиційній моделі навчання, а в системі розвивального навчання - абсолютизацію пізнавальної потреби і недостатнє урахування інших особистісних потреб підлітка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ