Проблеми змісту етно-конфесійної специфіки розвитку християнської писемної культури на теренах України. Історичні шляхи Священного Писання в писемній культурі країни. Етно-конфесійні прояви біблійних мотивів у сучасній українській художній літературі.
Аннотация к работе
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук спеціальність 09.00.11 - релігієзнавствоАдже прийшовши на українські землі понад тисячу років тому, християнство внесло докорінні зміни у всі сфери суспільного життя нашого народу, в його культуру, зокрема писемну. Впродовж усього часу своєї історії Україна формувалася як країна християнської цивілізації, в якій нині більше 90 відсотків релігійних організацій належать до тієї чи іншої християнської конфесії. Зустрічаючись сьогодні з памятками християнської писемної культури, ми не можемо не враховувати особливості епохи, що породила її, образу мислення людей, які створили ці памятки, їх інтереси й наміри, соціальну орієнтацію та глибину їхнього історичного мислення. У цьому звязку першорядного значення набуває філософсько-історична, історико-релігійна інтерпретація й оцінка памяток християнської писемної культури, яка виключала б субєктивізм і свавілля, гіперболізацію чи приниження їх ролі у духовному житті, абсолютизацію одних аспектів минулої й сучасної писемної культури чи ігнорування тих із них, які не вміщуються у вузькі рамки попередньо визначених параметрів. Серед ранніх праць, що безпосередньо присвячені проблемі релігії й культури, напрямом яких є усвідомлення тривалості історії християнської культури і великого значення в цілому релігії та культури в цивілізації світу, слід назвати роботу “Релігія й культура” К.У першому розділі дисертації, який носить назву “Аналітичний огляд літератури з проблеми християнської писемної культури на теренах України”, зазначається, що проблема християнської писемної культури знаходиться у сфері глобального філософського, релігієзнавчого й культурологічного напряму взаємодії релігії й культури. Адже релігія й культура мають велике значення в умовах проживання на одній території й тісних соціальних взаємозвязків людей різних національних культур і віросповідувань. Тут зазначається, що проблема співвідношення та взаємодії культури й релігії має кілька аспектів: історико-генетичний, онтологічний, аксіологічний, гносеологічний, морально-нормативний, психоаналітичний, культурно-антропологічний та інші, причому автор схиляється до думки, що взаємозвязок релігії й культури розкривається у масштабі суспільства як системи в цілому, так й їх особливостей як складових цієї системи. У своєму дослідженні автор спирається на концепцію писемної культури, розроблену у науковому дослідженні Т.Горбаченко, в якому писемна культура повязується з таким явищем як національна культура, для якої характерна здатність співставляти, співвідносити себе з іншими культурами, жити з усвідомленням того, що національна культура не єдина, а одна з багатьох культур, існує лише з ними й завдяки їм. Третю групу джерел, які автор аналізує у своїй дисертації, складають історичні, релігійно-історичні та релігієзнавчі праці вітчизняних і зарубіжних дослідників історії й релігії в Україні.У висновках дисертант констатує, що виконане ним дослідження етно-конфесійної специфіки у розвитку християнської писемної культури в Україні дозволило прослідкувати зміни у часі й стані таких обєктів писемної культури, якими є Святе Письмо, християнська православна патристика, ораторська, агіографічна, паломницька література, полемічні, повчальні твори, а також твори художньої літератури, в яких наявна християнська символіка. Цей розвиток можна охарактеризувати як певний культурний процес, у якому відбувалися певні культурні події, наприклад, поява книгодрукування на території України, що мала безцінний вплив на розвиток української писемної культури в цілому, а не лише християнської. Тексти Святого Письма були першими текстами, які передали множину символів до памяток писемної культури на всіх етапах їх розвитку.