Атомістична філолофсько-психологічна концепція Демокрита. Гіппократ і вчення про темпераменти. Філолофсько-етична система Сократа. Епікур і Лукрецій Кар. Гребель: психологія як наука про свідомість. Августин: християнський ранній середньовіковий світогляд
Природничонаукові джерела психологічного знання заставлялися ще за кілька тисячоріч до н.е. Для цих цивілізацій були характерні досить високий рівень виробничої культури, панування релігійної ідеології й ідеї безсмертя душі. Природничонаукові подання про психіку заставлялися в межах теологічного знання (релігійного світогляду). У давньосхідної думки проблема душі починає вперше обговорюватися з етичної точки зору, тобто піднімаються питання правильного й неправильного поводження й удосконалення людини. Виникла пізніше філософська школа Веданта розвивала субєктивно-ідеалістичні тенденції Упанішад і вчення про особливу інтуїтивну свідомість (вчення про Атмана й Брахмана).Вихідним положенням у філософській системі Демокрита є те, що за першооснову миру їм приймаються не стихії, тому що вони самі вже є складні по своєму складі утворення, а атоми. Атоми, що скопилися в області печінки, визначають сферу потягів, прагнень і потреб. Розмежувавши окремі сторони душі, Демокрит намагається більш повно розкрити природу, умови й механізми виникнення пізнавальних і спонукальних сил людини, визначити їхнє місце в загальній картині його щиросердечного життя. Демокрит помітив, що в тілах є лише атоми, а такі якості, як смак, колір, захід, тепло й т.п. самим атомам і тілам, що складаються з них, не властиві. Ті фарби й відчуття, які людина випробовує, являють собою субєктивні переживання, обєктивною підставою яких є зовнішній мир, складений лише з атомів і порожнечі.Вся етична концепція Сократа побудована на прагненні зрозуміти щире призначення людини, що виражається в придбанні блага, чеснот, краси, щастя й багатства. Справжній зміст людського життя полягає в тому, як людина все це розуміє, цінує й уживає. Все це наблизило б людини до богоподібного стану, при якому він, головне зусилля волі й розуму направляв би на пошук істини й сенсу життя. У порівнянні із тваринами Бог дав людині більше зроблена будова й щиросердечні здатності. В основі щиросердечної діяльності лежать не відчуття й сприйняття, що навязують людині ззовні, а розуміння, що представляє чисто щиросердечний акт, що виражається в пробудженні, пожвавленні й пригадуванні знань, споконвічно закладених у самій душі.Мир почуттєвих речей являє собою результат проникнення буття в небуття, оскільки всі конкретні речі, з одного боку, причетні до ідеї, тому що вони є перекручені подоби, або тіні, ідей, з іншого боку - речі причетні до небуття, або матерії, тому що вони нею наповнені. Прагнучи обґрунтувати безсмертя душі, Платон приводить чотири докази. Так, при переході від вищої чистої душі мають місце напівдуховні стани, які поступово, усе тісніше звязуючись із тілом, приводять до таких якостей, які разом з тілом можуть руйнуватися. Для цього душу повинна мати знання до того, як їй оселитися в тіло. Однак це було б неможливо, якби душу не існувала до поселення її в тіло, що народжується.Сформовані труднощі й протиріччя в розумінні природи психічного, які випливали, з одного боку, з подань про душ Демокрита, з іншого боку - із вчення про душ Платона, вимагали свого дозволу. Рішучий підсумок міркувань Аристотеля: "Душу від тіла відокремити не можна", - робив безглуздими всі питання, що стояли в центрі навчання Платона про минуле й майбутнє душі. Додання психологічним знанням того величезного значення, що вони мають для вивчення природи в цілому, зявилося для Аристотеля підставою для виділення знань про душ у самостійний розділ філософії. Навчання Аристотеля про матерію й форму й про душ як формі живого мало ряд найважливіших наслідків. Виконуючи організуючу, діяльну функцію стосовно тіла, душу не може існувати без останнього, так само як існування самого організму неможливо без форми або душі.Після Аристотеля й стоїків в античній психології намічаються помітні зміни в розумінні сутності душі. Епікур припускав, що живе тіло, як і душу, складається з атомів, що рухаються в порожнечі. "Смерть не має до нас ніякого відношення; коли ми є, то смерті ще ні, коли ж смерть наступає, то нас уже ні". Представлена в навчанні Епікура картина природи й місця людини в ній служила тому, щоб досягти безтурботності духу, волі від страхів і насамперед перед смертю й богами (які, оббита між мирами, не втручаються в справи людей, тому що це порушило б їхнє безтурботне існування). Матеріальний світ, по Лукрецію, від людини не залежимо, він існував до нього, існує при ньому, буде існувати після нього.Принцип абсолютної нематеріальності душі затвердив Гребель (ІІІ в. н.е. У всім тілесному вбачалася еманація (витікання) божественної, духовного першооснови. Гребель учив, що індивідуальна душа походить від світової душі, до якої вона й спрямована. В індивідуальної душі Гребель виділив ще один напрямок - спрямованість на себе, на власні, незримі дії й зміст. Через багато сторіч, ця здатність субєкта не тільки відчувати, почувати, памятати або мислити, але й мати також внутрішнє подання про ці функції одержала назву рефлексії.Навчання Гребля вплинуло на Августина (IV-V вв. н.е. )
План
Зміст
Вступ
1. Розвиток психологічних знань у рамках вчення про душу
1.1 Атомістична філолофсько-психологічна концепція Демокрита. Гіппократ і вчення про темпераменти
1.2 Філолофсько-етична система Сократа. Призначення філософії. Метод сократичної бесіди
1.3 Платон: щире буття й мир ідей. Почуттєвий мир і небуття. Вища ідея Блага й світова душа Зла. Безсмертя душі
