Дослідження методів оптимізації хірургічного лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози в сексуально активних пацієнтів, аналіз позитивного впливу перев’язки нижньої епігастральної артерії на морфофункціональний стан клітин Лейдіга.
Аннотация к работе
Розробка методів збереження сексуальної функції після простатектомії з приводу доброякісної гіперплазії простатиНауковий керівник: доктор медичних наук, професор Зайцев Валерій Іванович, Буковинська державна медична академія МОЗ України, кафедра анестезіології, реаніматології та урології, професор кафедри. Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Горпинченко Ігор Іванович, Інститут урології АМН України, відділ сексології та андрології, завідувач відділу; Захист відбудеться “15” червня 2004 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.615.01 при Інституті урології АМН України за адресою 04053, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту урології АМН України за адресою: 04053, м. Комплексное клинико-сексологическое исследование 155 пациентов (72 человека после чрезпузырной простатектомии, 60 - после позадилобковой и 23 - после модифицированной позадилобковой простатектомии) показало выраженное снижение количества половых актов, эрекции и либидо через 1-2 месяца после операции.Особливою групою пацієнтів з ЕД є чоловіки, які перенесли простатектомію з приводу доброякісної гіперплазії простати (ДГП). На IV міжнародній нараді з проблем ДГП було рекомендовано проведення досліджень стану сексуальної функції після хірургічного лікування цієї патології та порівняння різних методів лікування з точки зору впливу на статеву функцію. Золотим стандартом у хірургічному лікуванні ДГП на цей час є трансуретральна резекція простати (ТУРП), проте поряд з нею завжди залишається ряд пацієнтів, яким виконується відкрите хірургічне втручання (черезміхурова - ЧП, або позадулонна простатектомія - ПП). У звязку з цим подальшого вивчення потребує порівняльна оцінка віддалених результатів різних методів хірургічних втручань на простаті не тільки з точки зору відновлення уродинаміки, а й з точки зору поліпшення ЯЖ хворого. Обєкт дослідження: пацієнти-чоловіки з проявами ДГП (n = 155), яким виконувалась відкрита простатектомія (позадулонна або черезміхурова); експериментальні тварини (собаки-самці, n = 10); чоловіки, котрі померли після простатектомії з приводу ДГП (n = 6).Головним критерієм відбору до дослідження були: наявність у пацієнта збереженої статевої активності в період останнього місяця перед госпіталізацією. Серед 155 хворих черезміхурова простатектомія (ЧП) була виконана в 72 (46%) випадках, позадулонна простатектомія (ПП) - у 60 (39%) випадках, позадулонна простатектомія у власній модифікації (одночасно з двобічною перевязкою нижньої епігастральної артерії - пацієнти групи ППМ) - у 23 (15%) випадках. З метою вивчення впливу на стан сексуальної функції ускладнень після простатектомії проведено порівняльний аналіз ранніх та пізніх післяопераційних ускладнень після ЧП та ПП, вивчення їх корелятивного взаємозвязку зі станом сексуальної функції. Дане дослідження було виконане у 115 хворих у доопераційному періоді та через 3 місяці після операції простатектомії (у групі ЧП - у 51, у групі ПП - у 40, у групі ППМ - у 23 пацієнтів). РФГ була виконана 43 пацієнтам (у групі ЧП - 13, у групі ПП - 22, у групі ППМ - 18 хворим) у до-та післяопераційному періоді (через 3-5 місяців після простатектомії).Повне припинення статевої активності у сексуально активних пацієнтів після позадулонної простатектомії спостерігається у 15% пацієнтів, що вірогідно менше, ніж після черезміхурової простатектомії (25%). Після простатектомії, незалежно від методу операції, у ранньому післяопераційному періоді спостерігається виражене погіршення всіх складових копулятивної функції, яке менш виражене після позадулонної простатектомії. Виконання простатектомії не призводить до достовірних змін рівня тестостерону крові, а після позадулонної простатектомії в запропонованій модифікації спостерігається підвищення його рівня на 18%. Порушення статевої функції після простатектомії достовірно корелює з вираженістю дизурії в післяопераційному періоді, що може пояснюватись спільним патофізіологічним підґрунтям цих порушень.