Логіка та методологія науки, започатковані у попередніх розвідках В.А. Рижка. Парадигма дослідження проблематики концептуалізації. Тлумачення філософії як "концептології". Проектування (проектне мислення) та мережева організація наукових практик.
Аннотация к работе
Роздуми над книгою наука філософія концептологія рижко
В.А. РижкоПри цьому автор, змінює й саму парадигму дослідження проблематики концептуалізації, свідченням чого передусім є те, що в її тезаурусі зявляються концепти «мережеве мислення», «проектне мислення», «знаннєвий простір», «технонаука», «концептологія», «символічний капітал», «концептуальна революція», «гуманітарна революція» та ін., не кажучи вже про своєрідний акцент на концептах «текст», «гіпертекст» та «контекст», які є не просто характеристиками «неоконцептології», але й слугують автору за засіб її обґрунтування як дослідницького проекту. Мікешиної та ін. не менш відомих вітчизняних, західних і російських філософів та науковців, і вважаючи особливо привабливою ідею Неретіної про тлумачення філософії як «концептології» («експериментів з різними концептами»), наразі наводить такі, як на мене, вагомі аргументи на користь її ґрунтовнішого дослідження, відтак і своєї спроби розвинути «концептологію» в якості «неоконцептології»: «...За сьогодення, - пише він, - доводиться говорити вже не про «концептологію», а про «неоконцептологію» позаяк нині принципово змінилася пізнавальна ситуація загалом:знання(передусім наукове) стало праксеологічним, а наука - «технонаукою» і тому виникла потреба доповнити минулі здобутки концептології новими її аспектами, контекстами. У такий спосіб оголюється наріжні (що закладені, ще концептологією) камені пропонованого проекту - звязок «концептуальності», «смислу» та «розуміння», в тлумаченні якого автор змістовно поглиблює думки, висловлені свого часу С. Кримським. Але у даному випадку - не за ті чи інші злочини переступання межі Закону Божого і Людського, а за гріх пізнання, саме - людської притомності до смислу... розуміння свого Я в Універсумі (а що це саме так, на мій погляд, переконливо засвідчує остання глава книги: 7.7.«Триєдність» людини, «триєдність» світу та «триєдність» людських практик як чинник майбутніх гуманітарних революцій: світ без зброї, воєн і кордонів. Позаяк неоконцептологія маніфестується крізь призму звязку «концептуальності», «розуміння» і «смислу», а «контекст», поряд з «текстом» і «гіпертекстом», постає горизонтом її змісту, то цікавим евристичним ходом уявляється думка В.