Місце оповідання у жанровій системі російської літератури початку ХХ ст. Способи формування і розвитку окремих жанрових різновидів російського оповідання. Вплив ліричного роду на епос і на оповідання як його малої форми. Типологічні особливості оповідань.
Аннотация к работе
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ університетРоботу виконано на кафедрі порівняльного та російського літературознавства Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Гусєв Віктор Андрійович, завідувач кафедри порівняльного та російського літературознавства Дніпропетровського національного університету. Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор Силантьєва Валентина Іванівна, завідувач кафедри зарубіжної літератури Одеського національного університету імені І. І. кандидат філологічних наук, доцент Таборєв Володимир Захарович, доцент кафедри зарубіжної літератури Запорізького державного університету. Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м.Зацікавленість учених помітно виявляється не тільки з позицій теоретичних особливостей, але й з погляду історії літератури, що дозволяє дослідникам надавати перевагу жанровому підходу при розгляді тих чи тих етапів літературного розвитку. Важливою рисою вивчення жанру є те, що літературознавці, прагнучи подолати недосконалість наявних жанрових визначень, аналізують конкретно-історичний тип окремого жанру і тим самим досліджують новий варіант типологічного підходу, який можна назвати внутрішньожанровою типологією. Дисертацію виконано на кафедрі порівняльного та російського літературознавства Дніпропетровського національного університету в межах колективної теми “Закономірності функціонування літератури в системі культури”, що входить до науково-планової тематики ДНУ. Досягнення зазначеної мети передбачає виконання таких конкретних завдань: визначити місце оповідання у жанровій системі російської літератури початку ХХ століття; вивчити вплив ліричного роду на епос і на оповідання як його малої форми;У першому підрозділі “Розвиток теорії жанру в сучасному літературознавстві” зазначається, що, незважаючи на великий обсяг наукової літератури з теорії та історії жанру, чіткої відповіді на питання, які ж конкретні ознаки варто вважати жанровими, тобто такими, що визначають жанрову структуру твору, поки що не знайдено. У другому підрозділі “Місце оповідання в системі жанрів оповідної прози” розглянуто питання про співвідношення оповідання й роману, оповідання й повісті, оповідання й новели; визначено основні жанротворчі ознаки оповідання: підвищена вагомість “факту” як вираження метонімічності; випробування героя під впливом тієї чи тієї ситуації або за допомогою декількох відносно однорідних ситуацій, що становлять у сукупності єдиний випробувальний момент; відома одноплановість мовного стилю, приписуваність одному субєкту сприйняття, а отже, єдиний аспект епічного бачення. По-друге, оповідання, що передбачає обєктивне відображення дійсності (епічне оповідання), жанру якого властиві: обєктивна, безпристрасна манера оповіді, відсутність відкритої авторської оцінки зображуваного, стислість викладу та стриманість інтонацій. Буніна як художника розглядається дослідниками здебільшого в такій послідовності: від ліричних мініатюр, віршів у прозі, в яких провідним було лірико-філософське начало, до творів епічного плану, до обєктивно-нейтральної манери оповіді з різноманітними, складними й не лише очевидними, як було спочатку, формами вираження авторської позиції. Буніна до створення лірико-філософських етюдів, які тяжіють до жанру віршів у прозі, на безфабульність багатьох його оповідань, на використання оповіді у формі ліричного монологу-сповіді і т. д.