Дискусійні питання вивчення жанру повісті в сучасному літературознавстві. Загальноприйняті принципи виділення типологічних різновидів повісті. Індивідуально-авторські і типологічні трансформації жанру повісті в російській літературі початку ХХ століття.
Аннотация к работе
ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукПостійна увага вчених до цього питання пояснюється і виправдовується тим, що жанр, як відомо, і найбільш загальна, універсальна і разом з тим цілком конкретна категорія літератури: жанр дає можливість “наближення до художнього явища, взятого не осібно і застигло, а в широкій взаємодії”. У жанрах та їх різновидах матеріалізується і концентрується художня практика в її історичному русі - їх вивчення сприяє дослідженню літературних творів у єдності змісту і форми, осмисленню того, що і як зображено. Але звільнення вітчизняного літературознавства від ідеологічних упереджень та настанов зробило можливим вивчення і раніш табуйованих жанрово-стильових тенденцій літератури початку XX століття: наукові інтереси цілого ряду сучасних учених виявились повязаними з дослідженням поетики повісті цього періоду. Таким чином, актуальність нашого дослідження визначається, з одного боку, нерозробленістю питань типології і поетики російської повісті початку ХХ століття, а з іншого боку, усвідомленням необхідності “зробити жанр новим принципом системності, дійсно здатним організувати історичний матеріал, що виступає не як норма по відношенню до індивідуального тексту, а як індивідуальна реалізація стійких типів висловлювання, наявних у культурній свідомості”. Дисертація виконана на кафедрі порівняльного і російського літературознавства Дніпропетровського національного університету в рамках колективної теми “Закономірності функціонування літератури в системі культури”, яка входить до науково-планової тематики ДНУ.Але жанрова модальність повісті має на увазі відкритість її художньої структури: відчуваючи постійний вплив інших жанрів, повість набуває притаманних їм ознак. Таким чином: Дослідження поетики російської повісті та створення її внутрішньожанрової типології у сучасному літературознавстві здійснюється згідно ідеї “памяті жанру” М.Бахтіна: з одного боку, завдяки постійному відтворенню структурного інваріанта жанру повісті у творах різних письменників зберігається єдина смислова основа; з іншого боку, постійне варіювання цієї структури призводить до оновлення смислу - виникають різноманітні жанрові модифікації повісті. Їх класифікації - а вони частіше за все будуються на основі проблемно-тематичних, а не жанрових критеріїв - не завжди враховують таку особливість літератури ХІХ-ХХ століть, як прозорість родових і жанрових кордонів, яка власне і сприяла взаємодії жанрів та утворенню жанрових різновидів: письменники різних літературних напрямків, освоюючи традиційну жанрову форму повісті, створювали нові, індивідуально-авторські жанрові утворення, поєднуючи інваріантні ознаки жанрової структури повісті із романним обсягом або нарисовою документальністю, новелістичною гостротою або міфологічною універсальністю, науковою точністю та обєктивністю або ліричною асоціативністтю. Різноманітність жанрових модифікацій повісті початку ХХ століття пояснюється як особливостями всього літературного процесу епохи, відмінною рисою якого були жанрово-стильові пошуки письменників модерністської та неореалістичної орієнтації, так і природнім бажанням самих письменників розширити можливості жанру повісті, обєднавши в одній жанровій структурі достоїнства декількох жанрових форм. У свою чергу, кожен із цих рядів розпадається на велику кількість жанрових різновидів, серед яких розрізняються міжжанрові (повість-роман, повість-нарис, повість-міф), жанрово-родові (повість-драма, повість-поема, “надповість”) та жанрово-стильові (повість-розповідь, повість “плину свідомості”, повість-сповідь) модифікації.