Дослідження політичних, економічних та соціальних протиріч в управлінні Російською імперією у ХХ столітті. Причини спалаху страйків та бунтів серед робітничого класу. Ознайомлення із гаслами соціал-революціонерів. Наслідки економічної кризи 1900-1903 рр.
Аннотация к работе
Д.Мережковський писав, що в той час, коли будь-який інший імператор міг силою обставин перетворитися на конституційного монарха, православний государ був позбавлений такої можливості. Звичайно, самодержавство могло провести реформи зверху, але в його наміри ніколи не входило створення будь-якого конституційного органу, який неминуче став би оплотом організованої опозиції. Протягом усіх грипаді ія ги років його царювання політиці реставрації самодержавства були підпорядковані всі галузі життя: університети були закликані до порядку й поставлені під урядовий нагляд, в ліцеях була проведена "чистка" від усякого роду педворянських елементів - "дітей крамарів, слуг та інше", посилилася цензура, посилилася русифікація Польщі, Фінляндії, влада адміністрації на місцях була зміцнена введенням інституту земських начальників, також із дворян. На рубежі століть у царської влади була лише одна насущна політична задача - у будь-який спосіб зберегти самодержавство. Таким чином, залізничне будівництво (тільки за період з 1861 по 1900 р. було побудовано та введено в експлуатацію 51 600 км залізниць, причому 22 тис. з них були введені в експлуатацію протягом одного десятиріччя, з 1890 по 1900 р.) дало значний імпульс розвитку всієї економіки загалом і пере творилося на рушійну силу індустріалізації Росії.Прагнучи на словах до відновлення рад, що існували в минулому при государі, ці прихильники повернення до справжнього самодержавства задовольнялися на ділі створенням чисто консультативного органу, задачею якого було швидше "донести голос народу" до царя, ніж обмежити владу самодержавства. Будучи противниками насильства, ліберали прагнули до організації "конституційного" руху. Маркс та Енгельс, хоч і цікавилися Росією як деяким особливим випадком, однак не зробили ніяких конкретних висновків відносно революційних перспектив країни, де пролетаріат був ще дуже слабо розвинений. У 1880-их рр. Г.Плеханов, П.Аксельрод і В.Засулич, покинувши народницьку організацію "Земля і воля", не тільки видавали в Женеві теоретичні труди з соціалізму, але й створили політичну організацію, покликану розповсюджувати марксизм в Росії, так звану групу "Звільнення праці". За думкою теоретиків, які виступили на сторінках друкованого органу соціал-демократів "Робітнича справа", необхідно було висунути на перший план економічні вимоги трудящих, а боротьбу із самодержавством потрібно було залишити лібералам, віддаючи всі сили боротьбі за. насущні права робітників і посиленню впливу в масі.