Дослідження системотворчих особливостей мемуарно-автобіографічної прози в літературознавстві. Проблеми вивчення історії російської мемуаристики. Розвиток традицій мемуарно-автобіографічної прози та новаторський характер спогадів Анатолія Наймана.
Аннотация к работе
РОСІЙСЬКА МЕМУАРНО-АВТОБІОГРАФІЧНА ПРОЗА 1990-2000-Х РОКІВ: ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана на кафедрі світової літератури та культури Херсонського державного університету Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Херсонського державного університету Захист відбудеться «12» листопада 2008 року о 15:00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67.053.02 в Херсонському державному університеті за адресою: 73000, м. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Херсонського державного університету за адресою: 73000, м.У російській літературі ХХ століття мемуарно-автобіографічна проза розвивалася надзвичайно інтенсивно як у метрополії, так і за кордоном. Новою «хвилею» активності позначено межу ХХ-ХХІ століть, коли в мемуарно-автобіографічній прозі відбувається певний якісний зсув. Указані особливості, джерела, специфіку яких ще треба визначити, безумовно, свідчать про зміцнення позицій мемуарно-автобіографічної прози. Окрім цього, сучасна література демонструє продуктивну експансію окремих принципів мемуарно-автобіографічної прози до інших жанрів, посилення автобіографічного модусу в частині складних за жанром текстів, що, зокрема, відбилося в такому феномені, як «ліричний постмодернізм» (І. Таким чином, актуальність реферованої праці зумовлюється недослідженими прогалинами у вивченні мемуарно-автобіографічної прози кінця ХХ століття, нагальною потребою дослідження її жанрової специфіки.У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну; визначено мету, завдання обєкт, предмет і методологічні засади дослідження, окреслено теоретичне та практичне значення роботи. У першому розділі - «Актуальні проблеми вивчення мемуарно-автобіографічної прози» подано концепції теорії та історії жанру мемуаристики, закцентовано увагу на дискусійних питаннях його дослідження, глибоко обстежено праці дослідників, у яких висвітлено своєрідність творів ХХ століття. Одним із провідних аспектів вивчення мемуаристики вважають жанровий, у межах якого виділяються дві провідні установки: взаємовідношення первинних і вторинних (складних) жанрів та дослідження художнього потенціалу «граничних» жанрів, що знаходяться на межі художнього та нехудожнього типів словесності, так званої «проміжної» (Л. Огляд основних напрямів дослідження мемуарно-автобіографічної прози дозволяє зробити висновок про те, що в них розвязується важлива проблема характеристики особливостей та змін у певні періоди жанрових форм, утворення всередині яких специфічної диференціації висуває на перше місце означення типології жанрових форм. «Проблеми вивчення історії російської мемуаристики» аналізуються роботи літературознавців, у яких окреслено ключові моменти динаміки жанру та сформульовано актуальні, досі не розвязані питання, серед яких: період, час виникнення російської мемуарно-автобіографічної прози, визначення етапів її розвитку із характеристикою кожного з них, специфіки мемуаристики ХХ століття з урахуванням тих очевидних модифікацій, яких набув жанр у контексті різноманітних художніх поетик (реалістичної, модерністської, постмодерністської) та в умовах процесу синтезу жанрів.Власна оповідь асоціюється автором з «вічними» історіями, оповідач - з Адамом, який дає імена, «багатослівне імя» минулому, що застигає до міцності «каменя» як символу вічності в «пластинках» - оповіданнях. Літературний побут, що виступає репрезентативним ракурсом опису культурного життя 1960-1970-х років, вивчається у складі більш загальної системи: опису культурного клімату епохи, створення портрету покоління, представленого групою ленінградської творчої молоді. Певний вплив на розуміння автобіографічної теми мають постмодерністські установки, зокрема, у творі деконструюється ідилічний дискурс дитинства, ідеалізація юності, водночас опис себе у зрілому віці позбавлений іронії та набуває пафосного тону, що порушує стилістику постмодернізму. «Розвиток традицій автобіографії як універсуму субєктивної свідомості» простежено відображення та модифікації у творі традицій автобіографії, що стала особливо поширеною в літературі Срібного віку, у прозі російського зарубіжжя та модерністськи орієнтованих текстах метрополії (твори А. Попова та визначити вектори модифікації автобіографій такого типу, особливо на рівні специфічної проблематики (наприклад, критеріїв істинної творчості, механізмів успіху тощо), а також у доведенні власної концепції творчості, в основі якої - взаємна гармонізація людини і світу, їх важливе значення в цьому процесі творіння, акцентування світоформувальних функцій слова, іманентність творчості кожній особистості та колективу (створення «епосів» околиці міста, що примиряють мешканців із жахливою буденністю).Мемуарно-автобіографічні тексти досліджуваної епохи поновили звязки з сімейною хронікою, ідилією, характерні для праць ХІХ століття та текстів російської еміграції, проте зруйновані в літературі метрополії.