Дослідження російської літературної казки письменників першої половини XIX століття, виявлення закономірностей її розвитку та місця серед інших жанрів романтичної літератури. Зумовленість еволюції авторської казки універсальним характером фольклору.
Аннотация к работе
ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукПроблема творчих взаємозвязків фольклору та літератури давно приваблює дослідників і набуває останнім часом нового наукового осмислення. Фольклорний канон по-різному зберігається в літературній казці, що не робить цей жанр чимось винятковим, оскільки будь-який художній текст, і передусім прозовий, розвивається на основі змішаних явищ писемності і фольклорних джерел. Найбільш яскраво синтез фольклору і літератури виявився в літературній казці, яка по-різному співвідноситься з народною: з одного боку, авторська казка продовжує фольклорну традицію, з іншого - щільно наближається до жанрів літератури Нового часу (байки, поеми, фантастичної повісті). При цьому спостерігається декілька підходів: по-перше, І.Лупанова, Є.Нєйолов, Т.Чернишова, В.Бахтіна, В.Ляхова вважають, що суттєвою рисою, яка зближує літературну казку з народною чарівною, є особлива картина світу, в якій чудеса, фантастичні події не усвідомлюються казковими персонажами як щось ірреальне, вони нікого не дивують і ніби розчинені в атмосфері казки; по-друге, дослідники наголошують на тому, що літературній казці притаманне ігрове начало (В.Зусман, С.Сапожков). Ці ознаки літературної казки, безумовно, не мають безперечної точності, але, розглядаючи твір на перетині фантастичної картини світу та ігрового начала, можна досить чітко виокремлювати літературні казки з-поміж творів інших жанрів.У першому підрозділі “Основні етапи і напрямки вивчення літературної казки” йдеться про те, як відбувалося становлення понять „казка”, „літературна казка”, виявляється їх смислова наповнюваність. О.Білецький зазначав, що „під цим визначенням доводиться обєднувати і казки, написані просвітниками XVIII століття, такими, як Вольтер, і казки романтиків, і казки, створені представниками революційного народництва другої половини XX століття”. Деякі питання теорії казки знайшли відображення у роботах А.Мерзлякова, А.Нікольського, І.Рижського, М.Остолопова, автори яких, зіставляючи казку з романом, притчею, новелою, констатували наявність у казці фантастичного сюжету, вигаданих пригод героїв. Нерозмежованість жанрів фольклору та літератури призводила до того, що автори називали казками твори, які насправді належали до інших розповідних жанрів. У третьому підрозділі “Літературна казка як жанр, його суттєві ознаки” звертається увага на фольклорне ядро літературної казки, характеризується взаємодія фольклорної та літературної казок, дається визначення останньої.Казка постала в романтичній свідомості як утілення сенсу поетичної творчості, оскільки завдяки своїм жанровим особливостям давала простір уяві і абсолютній свободі художника. З такої точки зору можна стверджувати, що для російських романтиків казка виявилася тією формою, у якій глибоко розкрилися особливості романтичного світовідчуття і його специфічно національні художні принципи. Першим етапом входження казки в літературу виявилися її переказ і обробка. Таким казкам властива імітація усного виконання, яка досягається за допомогою прямого звертання до слухачів, використання елементів розмовної мови, додаткових пояснень-ремарок, різких переходів від викладу однієї ситуації до іншої, використання елементів казкової обрядовості - типових формул, символіки чисел, традиційних приказок, зачинів, кінцівок. Ці авторські казки складніші за фольклорні, бо письменники доповнюють традиційні сюжети новими епізодами, які сконструйовані за їх зразком, або поєднують декілька різних сюжетів в один (наприклад, епізод битви царівни Лебеді з Коршуном у казці О.Пушкіна, не зафіксований у жодному фольклорному першоджерелі - він сконструйований автором за народними зразками).