Розгляд особливостей функціонування жанрового мислення в умовах перехідної культурної епохи. Обґрунтування модифікацій у контексті літературного процесу доби постмодернізму. Нарис утопічного модусу культури в російській версії антиутопії ХХ-ХХІ ст.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукОтже, актуальність дослідження утопічного модусу російської художньої літератури на межі ХХ-ХХІ ст. викликана необхідністю: - комплексного вивчення функціональних проявів утопічної художньої свідомості в період перехідної культурної епохи, чинників, що зумовили актуалізацію й спад інтересу до цього феномену в мистецтві слова; Мета дослідження - виявити особливості функціонування анти утопічного жанрового мислення в умовах перехідної культурної епохи межі ХХ-ХХІ ст., вектори його трансформацій та модифікацій, домінантні жанрові різновиди сучасної російської літературної антиутопії, що передбачає розвязання таких завдань: 1) на основі аналізу наукової рецепції категорій «утопія», «утопізм», «утопічна свідомість» у літературознавчій та естетичній думці: - виявити домінантні фактори, які детермінують утопічної парадигми в художній літературі; 2) зясувати особливості функціонування утопічного модусу як «підсистеми культури»; закономірності розвитку утопії та антиутопії на найвизначніших етапах динаміки жанрів; 3) описати жанру утворювальні елементи антиутопії; проаналізувати механізми, на основі яких здійснюється «подолання жанрового змісту» утопії як обєкта критичної рефлексії в структурі художнього цілого; Для виявлення закономірностей розвитку жанрів утопії й антиутопії, ілюстрації теоретичних положень залучалися фольклорні твори (соціально-утопічні легенди про Біловоддя, Кітеж, Мангазею, Анапу, Горіхову землю, перекази «Сказання про розкішне житіє й веселощі», «Чудесна країна», «Дивї люди», «Дивії народи й Александр Македонський»; англійська народна поема «Країна Кокейн»), тексти класичних утопічних творів О.конструктивний (ідеї з удосконалення наявної реальності), що реалізують себе як цілісна єдність в індивідуально-авторських утопіях і антиутопіях. Зауважено, що поняття «утопія», «утопізм», «утопічне» мають конкретно-історичний характер і визначаються залежно від соціокультурного контексту епохи. Розуміння парадигматичного характеру утопії дає змогу розвязати дискусійні питання оцінки проявів утопічної свідомості у творчості Ф. У полеміці з концепціями, що зводять відносини утопії й антиутопії до спрощено антитетичних, або таких, що кодифікують утопії минулого як сучасні антиутопії, зауважено, що формально-змістові єдності в літературознавчій науці слід розглядати у відповідному соціокультурному контексті, який зумовив їх актуалізацію. Розділ другий «Наукове осмислення ролі фольклорної та літературної традицій у становленні жанрів утопії й антиутопії» присвячено історії формування жанрів російської літературної утопії й антиутопії.