Трансформація традиційного поняття авторства і руйнування іронічної установки. Іронічна трансформація структур текстів з риторичною домінантою. Фабульний рівень іронічної трансформації: колізія краху імперії, її топонімічний та портретний рівень.
Аннотация к работе
Також іронію розглядають як стилетворчу рису текстів (Г.Грабович) або ж інструментальний троп, що служить для досягнення сатиричної мети (Є.Озмітель, Я.Ельсберґ, А Щербина та ін). З огляду на таку кількість різноманітних визначень і тлумачень, поняття іронії постає доволі розмитим - часто трапляється так, що дослідники, говорячи, скажімо, про феномен постмодернізму, схильні зводити його до безоглядного іронічного заперечення традиції або, навпаки, через одну лише присутність іронії в тексті готові оголосити його постмодерним, не намагаючись розібратися, який саме характер носить авторська іронічність. З іншого боку, нам цікаво простежити особливості функціонування іронії в літературі, зокрема з точки зору її впливу безпосередньо на структуру тексту. В такому випадку, іронія виступатиме, перш за все, в ролі стартової передумови творчості, авторського варіанту бачення світу емпіричного і засобу творення світу художнього, що дозволило б висловити певні гіпотези і щодо шляхів трансформації задуму автора в літературний текст, а також, дотичним чином, дало б уявлення про характер змін, що відбуваються у світовій та українській літературі упродовж останніх кількох десятиліть. Обєктом дослідження дисертанта є, найперше, тексти теоретиків, що описали різні вияви феномену іронії: Ф.Шлеґеля, Й.Геґеля, С.Кєркеґора, Ф.Ніцше, Р.Веллека, В.Буса, Д.Мюке, Р.Струця, Н.Фрая, Ф.Стрінґфелло, Р.Рорті, У.Еко та ін., а також літературні тексти Д.Свіфта, Л.Стерна, Г.Гайне, Т.Шевченка, Я.Гашека, Г.Манна, У.Еко, М.Павича, Ю.Андруховича та ін., в яких іронія виявляється в простих та ускладнених її формах.Наголошується на різноманітності вияву іронії в літературних текстах: її спектр може простягатися від жорстокої критики до жартівливої гри, від гіркого скепсису до блазенської буфонади. У першому розділі - Іронія та її вияв в художньому тексті - дисертант намагається окреслити специфіку феномену іронії та її функціонування в різноманітних текстах в синхронічній та діахронічній перспективах. Іронія, іронічність, у цьому випадку, є єдиним способом існування: іронічне світобачення дозволяє, постійно сумніваючись у доведеності своєї істини, дозволяти іншим доводити, але не довести несхитність їх власних. Найперше, іронія є риторичною фігурою, що може бути реалізована на різних рівнях - від одиничного висловлювання до окремого тексту в обовязковому контекстуальному оточенні, тобто на найпростішому рівні, не доходячи більш ускладнених її форм, іронія мислиться не просто як суперечність, а як доволі жорстке заперечення, висміювання певних ідей та переконань, висловлене, щоправда, - і в цьому весь її сенс - не напряму, а приховано, з більшим чи меншим ступенем ясності. Протистояння державної та різноманітних громадянських ідеологій мислиться як неперехідне, іронічність, як один із способів виявлення опору владі, не лише виводить на передній план іронію як одну із найбільш використовуваних риторичних фігур, але й перетворюється на більш загальний чинник - передумову, заздалегідь покладений принцип написання цілого тексту, “спільний знаменник”, до якого зводиться текстуальна, у тому числі й художня, структура. б) Іронія як антипод ідеології.Висновки узагальнюють результати дисертаційного дослідження сутності феномена іронії та її впливу на структурування літературного тексту. Остання полягає в здатності іронічної установки автора частково або повністю трансформувати текст, впливаючи на всі елементи його структури. В інших випадках, коли іронія виступає загальним знаком поетики чи й світогляду автора, структури його текстів набуватимуть дифузності, їх елементи поєднуватимуть раціональний та ірраціональний, міметичний та фіктивний компоненти.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
Висновки узагальнюють результати дисертаційного дослідження сутності феномена іронії та її впливу на структурування літературного тексту. Наголошується, що окрім традиційно знаних модальної та комічної функцій, іронія здатна виконувати ще функції світоглядну та структуротворчу. Остання полягає в здатності іронічної установки автора частково або повністю трансформувати текст, впливаючи на всі елементи його структури.
Якщо іронія автора є засобом його риторики, спостерігаємо подвоєння і розпад елементів структури тексту, котрі обовязково функціонуватимуть у фіктивно серйозному та компрометуючому, комічному планах. Завданням читача, в цьому випадку, стане дешифрування справжньої авторської позиції.
В інших випадках, коли іронія виступає загальним знаком поетики чи й світогляду автора, структури його текстів набуватимуть дифузності, їх елементи поєднуватимуть раціональний та ірраціональний, міметичний та фіктивний компоненти. Такий текст перетворюється на постійну гру автора з читачем, і його “дешифрування” стає неможливим.
Упродовж літературної історії людства авторське іронізування завжди використовувало її риторичний і поетикальний потенціал, проте різні літературні стилі змішують риторику та поетику іронії в різних пропорціях. Наша сучасність поновила зацікавлення тими зразками іронізування, що не мають на меті безпосереднього висміювання, а є територією вільної художньої гри.
Висновки дисертації водночас розгортають перспективу подальшого дослідження феномена іронії в царині психології творчості, коли йдеться про самоусвідомлення автором власної іронічності чи неіронічності, іронічного чи серйозного потрактування ним власної поетики.
Список литературы
Постмодернізм та іронія (типологізація нетипового) // Слово і Час. - 2000. - №6. - С. 6 - 12. (0,6 др. арк.)
Структура роману В.Земляка “Лебедина зграя” // Наукові записки НАУКМА. - К.: Академія, 2000. - С. 68 - 73. (0,6 др. арк.)
Риторика та іронія у новелістиці Івана Франка // Наукові записки НАУКМА. - К.: Академія, 2001. - С. 24 - 27. (0,4 др. арк.)
Своєрідність стрілецької поезії як українського національного міфу // Наукові записки НАУКМА. - Т. 4. - Філологія. - 1998. - С. 18 - 24. (0,7 др. арк.)
Шлях до українського бестселеру - постмодерний вихід // Art Line. - 1998. - №. 7-8. - С. 88 - 89. (0,3 др. арк.)
Шевченків “Сон” (“У всякого своя доля”): діалогічність, карнавальність // Слово і Час. - 1999. - № 7. - С.56 - 59. (0,4 др. арк.)
“Slowka” Тадеуша Желенського-Боя та перформенс театру “Zielony Balonik”: іронізм авангарду // НАУКМА. Серія “Маґістеріум”. Випуск другий. Літературознавчі студії. - К.: Академія, 1999. - С. 98 - 103. (0,6 др. арк.)
Бунтівливий лорд (Байрон і про нього) // Art Line. - 1999. - №3. - С. 77-79. (0,4 др. арк.)
Вогонь, вода і мідні плати: про літературу кіберпанку // Art Line. - 1999. - № 5-6. - С. 76 - 77. (0,3 др. арк.)
Б/Ж: Богдан Жолдак “Бог буває” // Література плюс. - 2001. - ч.1. - С. 6. (0,3 др. арк.)
Іронія непокірної структури (Іздрик “Подвійний Леон”) // Критика. - 2001. - ч.5. - С. 28 - 30. (0,6 др. арк.)
Фраґменти: Літературознавчі есе. - К.: Смолоскип, 2001. - 84 с.