Аналіз поетики романів Г. Робертса. Характер кореляції його творчих пошуків з художніми традиціями та мистецькими віяннями англійського Ренесансу. Основне місце поета в історико-літературній панорамі кінця ХVI та перших десятиліть ХVII століття.
Аннотация к работе
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана на кафедрі англійської філології та зарубіжної літератури Інституту іноземної філології Класичного приватного університету (м. Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор ТОРКУТ НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА, Класичний приватний університет (м. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор ГОНЧАРЕНКО ЕЛЛА ПЕТРІВНА, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, завідувач кафедри лінгвістичної та країнознавчої підготовки журналістів; Захист відбудеться «18» березня 2009 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара (49027, м. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49050, м.При цьому інтенсивно досліджується творчість не тільки найбільш яскравих єлизаветинських літераторів (Ф.Сідні, Дж.Лілі, Т.Неш, Т.Лодж, Р.Грін), але й тих їхніх сучасників, яким не судилося посмертне визнання, хоча свого часу їхні твори й були вельми популярними (Дж.Гасконь, Н.Бретон, Е.Манді). Посилення уваги до письменників, які традиційно вважаються митцями “другого” або, навіть, і “третього” ряду, зумовлюється насамперед зростанням інтересу до іманентної сутності англійського Ренесансу, прагненням системно дослідити тогочасні естетичні погляди та культурні практики і на цій основі створити цілісну стереоскопічну картину розвитку літератури шекспірівської доби. Підвищенню дослідницького інтересу до творчих пошуків маловідомих ренесансних письменників значною мірою сприяє також і все ширше застосування в практиці сучасного літературознавства таких наукових методологій, як соціокультурологія, рецептивна естетика та новий історизм, які здебільшого зосереджуються на вивченні повсякденних культурних практик, маловідомих авторів і текстів так званої масової літератури. До категорії літераторів, які все ще залишаються на маргінесі дослідницької уваги, належить англійський пізньоренесансний письменник Генрі Робертс (1560?-1620?), чия творчість практично не вивчалася вітчизняними фахівцями, а імя навіть не згадується як у фундаментальних виданнях з історії англійської літератури, так і в новітніх українських та російських навчальних посібниках з історії літератури доби Відродження. Крім того, романи Робертса репрезентують ранні зразки так званої популярної (або, за термінологією Дж.Кавелті, - “формульної”) літератури, яка характеризується високим ступенем стандартизації звичних для читацького загалу формул, орієнтацією на розважальність і доступність, а також виконує низку важливих соціокультурних функцій (стримує існуючі культурні кордони, закріплює у свідомості мас схвалювані владним дискурсом етико-психологічні стереотипи, сприяє збереженню усталених естетичних норм).Аналіз дефініцій терміну “роман” засвідчив, що в сучасному літературознавстві все більшої популярності набуває теза про те, що роман слід розглядати не стільки як жанровий різновид епосу, скільки як універсальну структуру, сферу, систему. Вироблення універсальної дефініції згаданого терміну дещо ускладнюється через наявність в англомовній літературній традиції двох термінів (“romance” і “novel”), неканонічність самого жанру та через його здатність постійно змінюватися в процесі розвитку й утворювати найрізноманітніші романні модифікації. Адже в художньому просторі ренесансної романістики не тільки трансформувалися елементи поетики “romance”, але й зароджувалися риси “novel” (або, за термінологією П.Грінцера, роману “другої” епохи), тобто започатковувалися певні тенденції розвитку роману Новочасся (приміром, пригодницька, любовно-авантюрна, пікарескна). В ньому не тільки переосмислюються провідні топоси, мотиви та ідеї літератури Середньовіччя, але й окреслюються абриси роману Нового часу (пригодницька, любовно-авантюрна, шахрайська лінії розвитку жанру), що незмінно свідчить про перехідний характер цієї жанрової форми та її автономність у рамках розвитку роману як жанру. На перехресті “romance” і “novel” формувався специфічний соціокультурний феномен - масова, або формульна література, творці якої не дуже переймалися проблемами новаторства й пошуками естетичної досконалості, а намагалися насамперед відтворити добре відомі шаблони й усталені кліше, щоб догодити невибагливому реципієнтові - представникові “третього стану”.Англійський роман доби Відродження, який існував у вигляді декількох оригінальних модифікацій, репрезентує цікаву фазу жанрового розвитку, тож урахування його специфіки є обовязковим кроком на шляху створення цілісної стереоскопічної візії ґенези романного жанру.