Почавши свою кар"єру генеральним писарем за Богдана Хмельницького, Виговський користувався повною підтримкою гетьмана. Честолюбивий, він, проте, своїх планів не виносив на люди. Він уміло розпалює пристрасті хворого Хмельницького.
Аннотация к работе
Левицький, працями якого Нечуй-Левицький користувався при написанні попереднього роману, висловлював претензії щодо «пониженого» тлумачення головного героя твору. Грушевському 26 листопада 1898 р., Нечуй-Левицький із цього приводу зазначив: «Тим часом, на мій погляд, Орест Левицький без міри піднімає його (тобто Виговського) вгору до небес, на що він не заслуговує, і пише до мене, що усі ті, котрі ставали йому в опозицію, себто мої повістярські герої, «люди неможливі». Цікаво, що далі Нечуй-Левицький порівнює демократичний уклад у Гетьманщині (аж до часів Апостола і Розумовського) із конституційним укладом у Норвегії, Швейцарії, США XIX ст. і вважає, що старшина, коли «почала добиватись дворянства, вже московського, потопила демократичний лад «ради свого «лакомства поганого», само по собі закуплена «панщиною» селян». На відміну від ранньої соціально-побутової прози Нечуя-Левицького, де людина перевірялась на життєву міцність соціальним лихом, замахом на її свободу тощо, роман «Гетьман Іван Виговський» був своєрідним художнім полотном, де герої випробовувались владою, багатством. Вибудовуючи традиційно-біографічний сюжет на широко відомому історичному матеріалі, Нечуй-Левицький показує свого героя в різних життєвих ситуаціях - серед духовенства і генеральної старшини, в оточенні своєї сімї і у спілкуванні з родиною покійного Хмельницького, на козацьких радах і під час дипломатичних потайних розмов.