Комплекс дискусійних проблем жанру антиутопiї першої половини ХХ ст. Генетична спорiдненiсть романа "1984" з класичними утопiями минулого й антиутопiями сучасностi, iдейно-тематична своєрiднiсть та специфiчнi художнi особливостi творчостi Джорджа Оруелла.
Аннотация к работе
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТАВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Робота виконана на кафедрі історії зарубіжної літератури та класичної філології Харківського державного університету Міністерства освіти України. Науковий керівник: доктор філологічних наук, академік АН ВШ України, професор Міхільов Олександр Дмитрович, завідувач кафедри історії зарубіжної літератури та класичної філології Харківського державного університету Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Демченко Володимир Дмитрович, Дніпропетровський державний університет, завідувач кафедри журналістики; Захист відбудеться 17 листопада 1999 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 по захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському державному університеті (320625, м.В ХХ сторіччі мрії про “земний рай”, “золотий вік”, які завжди супроводжували людство на шляху його розвитку, отримують реальні шанси бути втіленими у життя, що приводить до трансформації двохтисячолітньої утопічної традиції, переорієнтації літератури на пріоритетний розвиток негативної утопії (антиутопії). Проблеми втіленої утопії, які стають актуальними саме в першій половині XX ст., з найбільшою виразністю постають в романі Дж.Оруелла “1984” - центральному творі цього жанру. Цю ситуацію маловивченості можна пояснити зневажливим ставленням до жанру негативної утопії, яку довгий час не визнавали за рівноцінний жанр у просторі великої літератури, а також надмірно політизованим підходом до творів Дж.Оруелла, Є.Замятіна, О.Хакслі, що заважало їх серйозному вивченню. Є.Замятіна та О.Хакслі, які своїми романами “Ми” та “Цей дивний новий світ” надали творчий імпульс подальшому розвитку одного з перспективних напрямків у сучасній літературі, по-третє, потребою звернутися до вивчення творчості Джорджа Оруелла, який зробив великий внесок у справу формування і становлення негативної утопії, надання їй статусу великої літератури. проаналізувати роман “1984” в зіставленні з видатними утопіями минулого та сучасного і виявити новизну постановки та художнього вирішення традиційних утопічних питань у творчості Дж.Оруелла; визначити особливості художнього втілення ідей автора, своєрідність образної системи роману “1984” у контексті “великої” літератури.Дослідження творчості Дж.Оруелла дає змогу відійти від традиційного погляду на утопію та антиутопію як протиставлених жанрів, намічено шляхи сучасного розгляду проблеми утопії та антиутопії. Порівняно з позитивною класичною утопією проблема визначення антиутопії ускладнюється тим, що вона й досі не має єдиної назви: у працях сучасних вчених у різних співвідношеннях вживаються терміни “какотопія” (погане місце, держава зла); “негативна утопія” (альтернатива позитивній утопії); “контрутопія” (свідоме протиставлення іншій, написаній раніше, утопії); “дистопія” (погане місце, перевернута утопія); “квазіутопія” (уявна, несправжня утопія) та інші. Муравйов); карикатури на утопію (Ж.Габель, I.Дічев); пародії на досконалі, ідеальні міста й держави (Г.Морсон); глибинного усвідомлення реальності, в якій здійснюються утопії (О.Звєрев, В.Новиков); негативної педагогіки, яка підштовхує людство до пошуків альтернативних шляхів розвитку (О.Сабініна, Є.Черткова). У розділі визначаються характерні риси негативної утопії, які виділяються різними дослідниками в роботах, присвячених проблемам утопії та антиутопії: пародійність, історіїзація (в протилежність утопії, яка заперечує історію, антиутопія завжди історична), спадкоємність (Г.Морсон); трагічна домінанта, тотальне заперечення сучасного i можливого жахливого майбутнього, поєднання злободенності i глобальності (О.Сабініна); неодмінна суперечка з утопією, насильство над історією, ситуація вибору для героїв антиутопії (О.Звєрев). Розвиваючись спочатку як публіцистичний та науковий трактат (Платон “Держава” (3 ст. до н.е.), Т.Мор “Утопія” (1516), Т.Кампанелла “Місто Сонця” (1623), Ф.Бекон “Нова Атлантида”(1619), I.Андреє “Христіанополіс” (1619), С.Хартліб “Макарія” (1641), Дж.Уінстенлі “Закон свободи” (1652), Дж.Харрінгтон “Океанія” (1656), У.Годвін “Дослідження про політичну справедливість” (1793)), утопія, починаючи з XVIII ст., стає дійсно художнім твором i найчастіше виступає в жанрі роману (Д.Дефо “Робінзон Крузо” (1719), Л.-С.Мерсьє “2240 рік” (1770), Дж.