Еволюція ролі Збройних сил Турецької Республіки у розробленні й реалізації безпекової та зовнішньої політики. Чинники поступового усунення військових від вирішального виливу на внутрішньополітичні процеси. Стратегічні засади міжнародної діяльності країни.
Аннотация к работе
Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім.Більшість зарубіжних аналітиків-міжнародників сходиться на думці, що армія завжди відігравала роль гаранта збереження кемалістської лінії у внутрішній і зовнішній політиці країни та захисті світських засад держави [1; 2; 3]. Чинна Конституція Турецької Республіки, розроблена Установчим меджлісом за безпосередньої участі військових і схвалена на референдумі 7 листопада 1982 р., відвела Збройним силам важливу роль у формуванні зовнішньої політики и у питаннях гарантування національної безпеки. На початку XXI ст. безпекова політика Турецької Республіки стала формуватися, виходячи з таких чинників: особливого значення для Анкари набула поява на міжнародній арені низки нових незалежних держав, що постали внаслідок розпаду СРСР і СФРЮ, а також окремих анклавів та цілих ісламських і тюркських регіонів, що тою чи іншою мірою тяжіють до Туреччини; Водночас у Турецькій Республіці окреслився процес поступового відсторонення армії від політики, Збройні сили почали втрачати свої привілеї й функціональну незалежність, дедалі більше трансформуючись на ефективний інструмент проведення зовнішньої й безпекової політики правлячої партії. Примітно, що на тлі таких принципових змін уряд країни почав розглядати зміцнення авторитету Туреччини на міжнародній арені в контексті модернізації й підвищення боєздатності армії згідно «Стратегії й політики військової промисловості на період до 2020-2025 рр.», що відбиває прагнення політичного керівництва держави вирішувати проблеми національної безпеки з поступовим посиленням позицій офіційної Анкари у Чорноморському регіоні та Східному Середземноморї.