Роль Івана Франка в розвитку української літератури - Научная работа

Роль Івана Франка в розвитку української літературиВін один з найвидатніших українських письменників, імя якого здобуває дедалі ширшу світову славу, людина універсальної освіченості й титанічної працьовитості, незрівнянна за своєю багатогранністю особистість. Інтерес до постаті Франка постійно зростає, а це означає, що мемуари про нього стають цікавими не лише вузькому колу професіоналів-літературознавців, а й усій українській громадськості. Новаторство Франка-прозаїка полягало в принциповому й значному проблемно-тематичному збагаченні української літератури, збагаченні, засвідченому і згаданими оповіданнями, і такими творами, як історична повість «Захар Беркут», повістями «Основи суспільності», «Перехресні стежки», «Лель і Полель», «Для домашнього вогнища», в яких письменник здійснив соціальний розріз галицького суспільства, вивів представників всіх соціальних верств і типів, простежив найхарактерніші громадсько-політичні й морально-етичні конфлікти. Перейшовши як прозаїк кілька етапів еволюції, засвоївши і значно модифікувавши жанри, стилі, елементи творчості, вже вироблені в інших літературах (польській, німецькій, французькій, російській), а також долучившись до пошуку нових способів образотворення, актуальних для кінця XIX і початку XX століть, Франко фактично реалізував свій намір подати в образах і картинках цілу історію галицької суспільності у різних її верствах і суперечностях.Своєю творчістю і багатогранною літературною і громадською діяльністю він створив цілу епоху в історії української культури і літератури. Разом з Панасом Мирним, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Павлом Грабовським і іншими передовими українськими письменниками Франко боровся проти реакційних тенденцій в українській літературі, за утвердження матеріалістичної естетики: ідейності, народності і реалізму. Його вірш «Вічний революціонер» є своєрідним гімном на честь могутнього революційного руху народів, цикл поезій «Думи пролетаря» був новим явищем в українському літературному процесі. У багатьох своїх етнографічних працях він підкреслював, що основною рушійною силою розвитку суспільства є народ, його діяльність і творчість є єдиним могутнім джерелом його власних художніх творів. Шевченка зробила революцію у літературному і громадському житті України, що Шевченкові твори відіграли велику роль у визвольній боротьбі українського і російського народів.А їх видано десять: «Баляди і розкази» (1876), «З вершин і низин» (1887), друге, значно доповнене видання «З вершин і низин» (1893), «Зівяле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Поеми» (1899), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906), «Давнє і нове» (1911), «Із літ моєї молодості» (1914). Символом увійшла батькова кузня у його поезію - як ідеал громадського і морального виховання: Усе життя Івана Франка пройшло під знаком любові до рідного народу. Енергійний ритм, закличні інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивали визвольні настрої не тільки окремих соціальних верств, а й усього національно поневоленого народу. Ліричний герой «Веснянок» розуміє, що бажані суспільні зміни можливі за умови, коли і він, і його однодумці набиратимуться сили в народі. Щоб бути нездоланним у боротьбі із тими силами, які спричиняють нещастя у його рідному краї, герой просить у рідної землі і краплю сили, яка живе в її глибині, і теплоти, що «розширює груди, чистить чуття», і вогню, щоб ним «слово налити», «правді служити».Франків «Науково-літературний вісник» обєднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України. Але окрім цього Іван Франко був завзятим політиком і творцем першої в Галичині партії європейського зразка, розробляв її програмні документи і досліджував процеси, що проходили в краї. У 1956 році Всеесвітня Рада Миру прийняла рішення вшанувати сторіччя геніального сина українського народу, мужного борця за волю, братерство і мир між народами. Зорхе Соломеа Борда тоді говорив: «Для Всесвітньої Ради Миру, яку я маю неоціненну честь представляти перед своїм народом, є надзвичайно приємною справою рекомендувати усім народом земної кулі святкувати перше сторіччя одного з найкращих синів України. Невситима душа письменника з отим її «semper tiro» прагнула черпати з усіх культур, з духовних набутків Заходу і Сходу, черпала, щоб передати це все потім своєму народові, розширюючи його погляди на світ, на людство, і робилося це для того, щоб і в такий спосіб збагачувати власну культуру і вдосконалювати знання, уявлення, мистецькі смаки свого народу.Іванові Яковичу Франкові належить, либонь, найпочесніше право представляти Україну в "галереї найвищих інтелектуальних досягнень" народів світу. Віддаючи престол національного генія України "поету з ласки Божої" Тарасові Шевченку, він, без сумніву, не був ніким з українських вчених та митців перевершений у своїй титанічній працездатності, у різнобічності таланту та розмаїтті обдарувань, у ролі, яку зіграв у становленні української нації.