Аналіз питань перемовин, укладення та ратифікації Конкордату Королівства Югославії та Католицької Церкви у 1930-1937 рр. та ролі словенських політиків у цих процесах. Плани короля Олександра та його наступника. Основні причини провалу Конкордату.
Аннотация к работе
УДК 94:329.7:272/273(497.12)"1930/1937" роль словенської народної парти в укладенні конкордату та конкордатьска криза (1930-1937 рр.)За суттю питання Конкордату було питанням політизації Римо-католицької церкви (у рамках політики СНП), у цьому контексті її ставлення до найбільшої і найвпливовішої сербської партії у державі - Національної радикальної партії (далі - НРП) та до політизації Сербської Православної Церкви (далі - СПЦ) у рамках політики НРП. Спірні питання, які кинули виклик легітимності конкордату чи виправдовували шкоду, до якої могла призвести його ратифікація, з боку противників конкордату інтерпретувалися необєктивно та викликали багато спекуляцій. Останні правові положення, навколо яких зупинилися переговори, були: Стаття 12 про ордени та конгрегації, яка застрягла на положенні про необмежене відкриття монастирів; Стаття 28 про релігійні школи, де проблемою було свобода відкриття шкіл, де виховували би учнів у протидержавному дусі; Стаття 32 про шлюби - щодо цивільних наслідків шлюбів, вінчаних РКЦ, а також влаштування релігійно змішаних шлюбів так, щоби діти виховувалися тільки у римо-католицькій вірі; Стаття 34 про вступ католицьких священиків до югославського “Соколу” - державного фізкультурного товариства; і, звичайно, додана Стаття 8, яка забороняла духовенству роботу у політичних партіях і за принципом паритету передбачала подібну заборону для духовенства всіх інших визнаних релігій; сюди можна додати також Статтю 27, у якій говорилося, що у школах, де більшість учнів - католики, вчителі також мали бути католики. Спірні питання, які висував Беседняк у перемовинах, були: присяга єпископа королю (Стаття 4), здатність уряду висловити свою думку про кандидатів на посаду єпископа і архієпископа (Стаття 3), Стаття 11 про права меншин в Югославії, яка мала на увазі взаємність - Ватикан повинний був запитувати про це положення для захисту прав югославських меншин при укладенні інших конкордатів. Іліч стверджував, що принцип релігійної рівноправності порушується в силу самого факту, що конкордат був укладений, і що держава не врегулювала своє ставлення до РКЦ будь-яким законом, як це було зроблено стосовно інших визнаних конфесій.