Характер співвідношення політики і релігії та специфіка релігійного чинника в Україні. Місце і роль Церкви як основного інституту політичної системи держави. Внесок українських традиційних конфесій у процеси національного формування і державотворення.
Аннотация к работе
Львівський національний університет імені Івана Франка Науковий керівник: кандидат філософських наук, професор Світа Ганна Михайлівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра політології Офіційні опоненти: доктор політичних наук, доцент Шуба Олексій Васильович, Апарат Верховної Ради України, Відділ з гуманітарних та міжнародних питань кандидат політичних наук, доцент Юраш Андрій Васильович, Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра телебачення та радіомовлення З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м.Залучення релігійних діячів до політичної діяльності, втягнення церковних структур у політичну боротьбу, активна участь духовенства у виборах, його діяльність в державних органах влади, пошук з боку політичних партій та організацій підтримки Церков, співпраця ієрархів з певними політичними силами у різних політичних і релігійних акціях - все це свідчить про те, що релігія стала значним важелем політичного життя України, здатним суттєво впливати на політичну конюнктуру в українському суспільстві. Враховуючи важливість релігії в українському політичному розвитку, потребу глибшого аналізу сучасної релігійно-політичної ситуації в Україні та осмислення ролі релігійного фактора на сучасному етапі державного будівництва, виходячи з браку в українській політичній науці теоретичних та узагальнюючих праць з даної проблематики, автор поставила собі за мету зясувати, якою була в минулому, є сьогодні і повинна бути в майбутньому роль релігійного фактора в політичному житті України. Досягнення поставленої мети передбачає розвязання наступних завдань: - встановити характер співвідношення політики і релігії та специфіку релігійного чинника в Україні; дослідити процес та наслідки політизації релігії в українських умовах та встановити основні тенденції подальшого розвитку релігійно-політичної ситуації в Україні; Для виявлення взаємовязку політики і релігії, зясування автономності цих двох сфер, співставлення напрямів і тенденцій їх розвитку, аналізу взаємодії релігійних і політичних інститутів і процесів у різних вимірах життєдіяльності суспільства (світоглядному, діяльнісному, нормативно-ціннісному) використовується порівняльний метод.Дослідження такого типу розглядають релігійний чинник переважно у двох площинах: 1) у сфері впливу релігії як форми свідомості на світогляд субєктів політичної дії, а через них і на політичні процеси (такі наприклад, як державотворення чи націогенез); Шляхом аналізу основних методологічних підходів до вивчення релігії в суспільному контексті визначено основні способи впливу релігії на політичне життя суспільства, відповідно до яких у дисертації було прийнято два основні напрями дослідження ролі релігійного чинника в політичному житті України: 1) як обєкта політики; У контексті аналізу основних закономірностей релігійно-політичних взаємозвязків виділено характерні особливості релігійного фактора в Україні та його впливу на політичне життя суспільства: 1) на початках української державності релігія відіграла важливу роль у легітимізації державної влади і стала її ідеологічною опорою; 2) у періоди занепаду державності релігія була вагомим чинником самоідентифікації і самовираження українського народу; Церква фактично перебрала на себе функції держави і часто відігравала важливу роль в процесах державотворення, що позначилося на процесах національного самоусвідомлення та формування нації; У другому розділі “Релігія в державній політиці України” досліджується роль релігії в політиці Української держави на основних етапах її державотворення - в часи Київської Русі, Гетьманщини, на початку ХХ ст. і в сучасній Українській державі, а також розглядається значення релігії у використанні її в політиці іноземних держав, під владою яких перебувала Україна (Речі Посполитої та Росії).Релігійний фактор може відігравати важливу роль у процесах національного відродження і державотворення, справляти великий вплив на їх перебіг. Залежно від того, наскільки ці процеси відповідають релігійним віруванням та інтересам конфесій, він може виступати їх дієвим каталізатором, або ж, навпаки, вагомою перешкодою для розвитку цих процесів. Важливість релігійного чинника досекулярної доби визначалася великою мірою тою моделлю державно-церковних відносин, що склалася внаслідок прийняття візантійського типу християнства та запозичення елементів західного християнства. Історичний досвід державної політики та діяльності політичних партій та організацій переконує, що ігнорування релігійного чинника, як і надмірна надія на його дієвість, веде до згубних наслідків (політизації релігії, міжконфесійних конфліктів, кризи релігійно-політичних відносин), що загрожують стабільності суспільства і підривають міжнародний престиж держави.